Читати книгу - "Діамантовий шрам, Мирослава Білич"

Можна спокусити чоловіка, у якого є дружина, можна спокусити чоловіка, у якого є коханка, але не можна спокусити чоловіка, у якого є кохана жінка!

Омар Хайям

Іванка. 2020 рік

Після години співу колискових, десятка ніжних поцілунків, кількох казочок і купи вирваного волосся з моєї голови Андрійко міцно заснув. Гратись із маминими локонами він обожнює з того моменту, як навчився до них тягнутись. Кожен вечір синочок влаштовує мені квест, і, щоб його успішно пройти, треба дуже постаратись і намучитись. Та вартує маленьким оченятам стулитись і поринути у сон, як все роздратування кудись зникає і йому на заміну приходить відчуття задоволення.

Я обожнюю свого золотоволосого хлопчика, хоч він і непроста дитина. «Маленький бандит», як я його про себе називаю, обожнює робити капості і відчувати від цього радість. Мої квіти вже давно переїхали до мами Оксани, хоча їм встигло дістатись, деякі переїжджали без листя взагалі. А ще у нас не залишилось жодного цілого набору посуду, бо Андрійко обожнює звук, коли щось розбивається. Без нього не можна і кроку ступити, тож ми вже кілька місяців разом готуємо і прибираємо, з допомогою молодого кухара прибирання стає обов’язковим. Синок не любить мультики, і треба дуже постаратись, щоб зацікавити якоюсь іграшкою, і то хвилин на десять. Загалом – дуже непосидючий хлопчина, якого неможливо не любити.

Моментами він мене дивує і лякає, бо коли намагаюсь його обманути чи заховати щось, Андрійко прижмурюється і вдивляється в моє обличчя так само, як і... Руслан. Наче вже все знає і розуміє. Він і обличчям більше на нього схожий, ніж на Сергія. Такими митями я хочу дізнатись правду, однак не можу наважитись на тест ДНК, бо тоді все довкола зруйнується і розіб’ється не одне серце. Я заспокоюю себе, що це лише ілюзії, які мені хочеться видавати за реальність. Бо з Сергієм у нас нічого не налагодилось, ми не сваримось, ні, однак постійно перебуваємо на відстані.

За два роки мій чоловік досить змінився. Він завоював авторитет на роботі, як і прагнув. Від цього став ще впевненішим і гордим за себе. Рік тому взяв досить дороге авто у кредит і наполіг, щоб я теж вийшла на роботу. Ми знайшли хорошу няню, яка навчилась давати раду з непосидою і терпляче виконувати свої обов’язки. Це було непросто, бо кілька перших молодих дівчат втекли після першого дня. А от вже досвідчена няня у роках змогла зайти в довіру до маленького бешкетника майже одразу. Він намагається уникати Сергія і ніколи не хоче йти до нього на руки. Це і не дивно, бо бачить батька раз на кілька днів, бо той майже живе на роботі. Я ж безмежно зраділа поверненню на роботу, бо без лікарні моє життя стало порожнім.

Вийшла зі спальної кімнати і пішла на кухню, щоб заварити собі чаю і спокійно випити перед телевізором. Сергій знову запізнюється, це останнім часом стало нормою, інколи я вже сама лягаю, бо дочекатись його не вдається. Увімкнула телевізор і почала дивитись якийсь серіал, а через кілька хвилин почала дрімати від втоми. Розбудив різкий звук мелодії початку місцевих новин і... від першої термінової новини затерпла від побаченого і почутого. «Кілька годин тому при затриманні грабіжника було застрелено одного з працівників міської поліції. Особистість поки не оголошується, та ходять чутки, що це хтось із вищим званням...»

Я різко схопилась і побігла до столу, взяла телефон у руки і набрала Сергія. Після марних намагань додзвонитись йому побігла одягатись. Поспіхом викликала таксі і попросила сусідку приглянути за Андрійком. На щастя, та погодилась без вагань і зайвих запитань. По дорозі мною вже почало трусити від переживань, бо я нутром відчувала щось погане. Вперше в житті я так за нього злякалась, і це виявилось боляче.

Заскочила до відділку, піднялась на другий поверх і без стуку залетіла в кабінет Сергія, з надією побачити його, запрацьованого, з купою паперів у руках. Якщо він і дійсно сидить живий і здоровий, то я зможу зробити перший крок і накинутись на нього з обіймами. Я його побачила... з красивою брюнеткою у поліцейській формі, точніше, у залишках від неї. Кілька секунд ошелешена дивилась на цю картинку, як обоє перелякались і заметушились у пошуках розкиданого одягу. Потім мовчки розвернулась і пішла до виходу. Я ж і не думала ніколи підозрювати Сергія у зраді, мені було геть не до цього. Я жила своїм сином, роботою і вже потім – чоловіком. У всіх із роками від рутини погіршуються стосунки, у нас вони ніколи не були ідеальними, тож погіршення не надто вирізнялось. Та й він останнім часом перестав бути роздратованим, тепер зрозуміло чому – заспокоювався в обіймах іншої.

Таксист ще не встиг поїхати, і я заскочила до авто, щоб повернутись додому. Перед очима все ще стояли картинка зради, і стало прикро, бо я не відчула ревнощів і розчарування. Так, це неприємно і відразливо, але лише з моральної точки зору. Ну, і з медичної теж. Про майбутні події я намагалась не думати, однак залишати все, як є, вже просто неможливо. І я зраділа, що з’явилась дійсно вагома причина, щоб закінчити цей шлюб. Точніше кажучи – пародію на шлюб, ще й геть не схожу. Я дуже помилилась, коли вийшла заміж за некоханого, тоді було б легше піти, а зараз зі спільною дитиною все набагато складніше.

Повернулась додому й одразу відпустила сусідку, щиро подякувала і подала кілька купюр. Жіночка не відмовилась, вона живе одна і досить бідно, бо хворіє. Як тільки провела її, в коридорі з’явився захеканий і не на жарт розлючений Сергій. Він заскочив до квартири, злісно схопив мене за плечі і грубо потягнув всередину кімнати, від здивування я зойкнула. Скажені від злості очі спалювали мене поглядом, наче це я у всьому винна і зрадила йому. Якийсь час нависав наді мною горою, шумно видихаючи в обличчя.

- Нічого не скажеш, ко-ха-на?

Я силою відірвала його руки з себе і відійшла подалі. Що він зараз хоче почути? Невже моя спокійна реакція настільки його розлютила? Думав, почну все довкола трощити або ридати на колінах, благаючи не покидати мене? Чи, може, треба було трохи зменшити кількість чорного волосся на голові його коханки? Раніше я б саме так і вчинила, однак все давно вже змінилося, а Сергій так і не помітив. Я більше не хочу перед ним принижуватись. Досить.