Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

А-атон нічого не відповідає вголос. Але я відчуваю, як він виходить із мене. Потім за талію підіймає, розвертаючи до себе обличчям.

І несподівано лягає на спину, змушуючи мене осідлати його.

− Підіймися і сідай на нього, − киває він на свій член, вимазаний в моїй крові.

Перш ніж я встигаю щось зробити, мене ззаду перехоплює Са-оір. Допомагаючи.

Підіймає. І буквально опускає зверху на брата. Насаджуючи до упору. Так глибоко, що я, судомно зітхнувши, здригаюся всім тілом. Прогинаючись у попереку і жадібно хапаючи ротом повітря.

Але жорсткі руки Са-оіра змушують мене нахилитися. Притулитись до грудей його брата.

А наступної миті я відчуваю, як А-атон розводить мої сідниці.

− Знаєш, що ти зараз маєш зробити, Ліно? – обдає жарким подихом моє вухо Са-оір.

– Розслабитися та отримувати задоволення? − виривається у мене нервове.

− Саме так, − хмикає той, кусаючи мене за шию.

− Яка ти у нас розумниця, − вдоволено усміхається А-атон. − Боляче більше не буде. Але ритуал увійде у повну силу. Не лякайся і не чини цьому опір. Просто прийми все, що відбуватиметься.

Са-оір проводить долонями по моїй спині, стискає сідниці.

І до моєї другої дірочки притискається його член. Натискає. Починаючи неминуче проштовхуватися всередину.

Навіть після іграшки… Це все одно трохи боляче. І жахливо дискомфортно. Це надто тісно. Їх забагато. Я не витримаю.

Часто дихаючи, упираюся лобом у груди А-атона. І розслабляюся, так. Якщо не можу все це припинити, залишається тільки прийняти. З тихим риком Са-оір проникає в мене на всю довжину. Насаджуючи, як метелика.

У кров ніби перцю сипонули.

І не дозволяючи мені прийти до тями, вони починають рухатися. Разом занурюючи мене в шквал суперечливих відчуттів та емоцій.

Коли один виходить, другий засаджує на всю. І так до нескінченності.

Затиснута між ними я тільки й можу, що скрикувати й стогнати, відчуваючи себе переповненою до нестерпності. Вмираючи від цих поштовхів усередині. Від того, як сплітаються в мені жар і холод. Шаленіючи й втрачаючи розум від болісної насолоди.  

І в якийсь момент я повністю розчиняюся в тій силі, що вирує навколо мене і в мені. У своїх чоловіках. І у їхньому володінні мною.

Приймаю та підкоряюся.

Все зливається в одне суцільне безумство. Мої крики. Їхнє гарчання. Рухи наших тіл. Біль. Насолода. І світло. Його так багато, що я просто сліпну. Втрачаючи свідомість від надлишку... всього. Вибухаючи зсередини й розлітаючись на друзки. І вже майже не відчуваючи, як із глухими стогонами кінчають у мене обоє братів.