Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американська пастораль 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська пастораль"

196
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американська пастораль" автора Філіп Рот. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 141
Перейти на сторінку:
того, про що ми говоримо?

— Прямий, — відказала вона. — Ця вистава дасть вам таку чітку картину всіх подій, що ви здивуєтесь! Подивіться, — сказала вона, розвівши пальцями статеві губи і виставивши напоказ своє єство — слизьке, вологе, з венами та цятками, воскове від мокрого тюльпанного блиску епітелію.

Швед відвернувся.

— Там, унизу, цілі джунглі, — сказала вона. — Ніщо не стоїть на своєму місці. Те, що ліворуч, геть не схоже на те, що праворуч. А скільки ще всього є? Ніхто не знає. Стільки, що й не злічити. Наприклад, лімфатичні вузли. Ще один отвір. Стулки. Чи ви не бачите зв’язку між цим і тим, про що ми говоримо? Придивіться уважніше. Як слід придивіться.

— Міс Коен, — сказав він, фіксуючи погляд на її очах, єдиному відблиску краси, яким благословила її природа — дитячих, як він зауважив, очах, що належали чемній дівчинці, ніяк не причетній до того, що вона тут творила, — міс Коен, у мене пропала дочка. І ще загинула людина.

— Схоже, ви не врубаєтесь. Ні в зуб ногою. Подивіться сюди. Опишіть мені те, що ви бачите. Хіба в мене щось не так? Що ви там бачите? Чи ви хоч бачите там щось? Ні, ви нічого не бачите. Ви нічого не бачите, бо не дивитесь навіть.

— Це якась маячня, — сказав він. — Ви ні на кого цим не вплинете. Крім хіба як на себе.

— Ви знаєте, який у неї розмір? А подивімося, чи ви вгадаєте. Вона невелика. Четвертий розмір, я гадаю. Найменший із усіх жіночих розмірів, що може бути в піхви. Усе, що менше, вже дитяче. Погляньмо, як вам припасує цей малесенький четвертий розмір. Подивимося, чи не дасть четвертий розмір найприємнішого, найпалкішого, найщільнішого траху — всім трахам траху? Вам до вподоби гарна шкіра, ви любите тоненькі рукавички — ну то встроми його сюди. Але повільно, повільно. У перший раз завжди встромляй повільно.

— Може, все-таки досить?

— Гаразд, якщо ви вирішили так, якщо ви аж такі хоробрі, що вам страшно поглянути, тоді заплющте очі, підступіть до мене і нюхніть її. Треба зробити крок і вдихнути повітря. Це як багно. Воно засмоктує. Вдихніть-но, Шведе. Ви ж знаєте, як пахне рукавичка. Вона пахне, як салон новенької машини. От і життя так само пахне. Вдихніть цей запах. Відчуйте, як пахне всередині свіженька вульва.

Її дитячі темні очі. Сповнені збудження та веселощів. Сповнені зухвалості. Сповнені бездумності. Сповнені дивоглядства. Сповнені Рити. І це лише наполовину гра. Щоб розпалити. Щоб роззлостити. Щоб пробудити. Вона була у світі химер. Дитя бунту. Джин гризот. Так наче бути його мучителькою, нівечити його сім’ю — це і було лиховісним сенсом її буття. Вакханальне поріддя.

— Ваша фізична витримка дивує, — сказала вона. — Невже ніщо не здатне зрушити вас із мертвої точки? А я й не вірила, що такі, як ви, ще існують. Хтось інший вже давно не витримав би свого стояку. Ви якийсь атавізм. Та скуштуйте ж її.

— Ви не жінка. Те, що ви собі дозволяєте, робить вас ким завгодно, але тільки не жінкою. На жіночу подобу ви ще виглядаєте. Але на огидну подобу. — Він похапцем відстрілювався, мов солдат від ворога.

— А чоловік, який боїться подивитися, хіба не убозтво? — звернулася вона до нього. — Чи дивитися суперечить природі людини? Що сказати про чоловіка, який відводить очі, бо йому не здужати реальність, бо природне суперечить його уявленням про світ? Бо у відомому йому світі нема ніякої гармонії? А він вважає, що вже знає його. Та скуштуйте вже! Авжеж, це огидно, чули, ви, мужній хлопче-бойскауте, я розбещена, — і, весело втішаючись з його відмови опустити погляд хоч на дюйм, вона дзвінко гукнула: — Ось!

Мабуть, вона залізла пальцями собі в піхву, бо рука щезла в її тілі, а вже за мить вона врочисто показала її всю, цілком. Кінчики пальців, просякнуті запахом лона, опинилися перед ним, перед самісіньким його обличчям. Він не мав чим затулитися, і запах самиці шибонув йому в ніс.

— Ось де ключ до розгадки. Хочете знати, який стосунок це має до наших подій? — запитала вона. — Ось вам пояснення.

У ньому вирувало стільки емоцій, стільки вагань, стільки намірів і протидій, його так розривало від поштовхів та контрпоштовхів, що годі було зрозуміти, хто з них провів межу, яку не можна перетнути. Усі його думки були нібито іноземною мовою, та все ж він розумів, що є межа, за яку йому зась. Її не схопиш і не вкинеш у вікно. Не візьмеш за шкірку і не кинеш під ноги. Краще її взагалі не торкатися, хай там що. Ті сили, які в ньому ще лишалися, слід зосередити на тому, щоб так і застигнути за крок від ліжка. Він не наблизиться до неї.

Покрутивши перед ним своєю кистю, вона стала описувати нею у повітрі плавні, кумедні, неширокі колові рухи, поступово наближаючи до свого рота. Наблизивши, взялася один за одним обсмоктувати пальці.

— Знаєте, як це смакує? Сказати вам? Це смакує, як ваша д-д-дочка.

І тут він кинувся з номера. Побіг щодуху.

Усе, кінець. Десять, дванадцять хвилин — і все скінчилося. Він зателефонував у ФБР, але поки агенти приїхали до готелю, її вже не було, як і портфеля, котрий він покинув у номері. Він утікав не від її дитячої жорстокості та підлості, навіть не від мерзенної провокації, а від чогось такого, чому він уже й назви не міг підібрати.

Зіткнувшись із чимось, чого не опишеш словами, він все робив не так, як слід було робити.

Збігає п’ять років. Батько римрокської підривниці марно чекає, що в його кабінеті знову з’явиться Рита. Він не робив її знімків, не зберіг її відбитки пальців — адже під час їхніх нетривалих зустрічей вона верховодила над ним. А тепер вона зникла. Агент у присутності художника, який робить нариси, просить його скласти для ФБР портрет Рити, а зоставшись на самоті, він гортає щоденні газети і тижневі журнали, сподіваючись натрапити на фото Рити. Вона мусить з’явитися. Не може не з’явитися. Всюди вибухають бомби. У Боулдері, Колорадо, вибухають офіси Військової медкомісії та Управління Служби з підготовки офіцерів запасу при Колорадському університеті. У Мічигані — кілька вибухів в університеті та підриви поліцейських відділків і призивних пунктів. У Вісконсині бомба знищує склад боєприпасів Національної

1 ... 48 49 50 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська пастораль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська пастораль"