Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Елена не знала, що їй робити: чи повертатись в Андалусію, чи залишатись у Севільї і намагатись звідти координувати пошуки Альдо. Вона відчувала себе винною. Чому? Тому що не наполягла, щоб їхати разом з ним в автомобілі. Тому що не залишилась в Андалусії, а поступилась вмовлянням решти, що  потрібно швидше завершити розслідування. Ще й Макс слухавку не брав і не реагував на її повідомлення.

Фабіо був сам не свій. А Каталіна весь час намагалась додзвонитись до Ернесто, який так само не реагував на дзвінки.

- Може він досі спить?

- Хто?

- Ернесто.

- Не знаю. Дуже багато збігів і людей, які не відповідають на наші повідомлення.

- Елено, не картай себе. Ми всі дорослі люди. Альдо - так само. Я впевнена, що ми його знайдемо.

- Патрисіє, головне, щоб ми знайшли його живим.

Елена сподівалась, але з кожною годиною пошуків та намагання знайти хоча б якісь зачіпки надія танула.

- Я вже годину проглядаю записи з камер. Автомобіль Альдо наче під землю провалився: дивишся, спочатку їде, а потім в одну мить - немає.

- Покажи, будь ласка.

Кабінет, де працювала Патрисія був невеликим, але після того, як вона там «поселилась», там стало значно затишніше. Але він ще досі залишався вузьким, тому Елені довелось заглядати в монітор комп’ютера Патрисії.

- Як ти тут взагалі можеш знаходитись? Тут навіть немає, де розвернутись.

- Я вважаю це привілеєм.

- Як це?

- Окрім мене, тут нікого більше немає, і нікого не можуть «підселити».

- Зрозуміло. Так, я не бачу, де саме автомобіль Альдо?

- Ось автомобіль з вами усіма, яким керував Фабіо, а ось, буквально в парі метрів відстані, їхав Марчена.

- Якщо він їхав так близько, то куди міг..?

- Зникнути? Так, я теж задаю це питання.

-Дивись.

- Так, там було перехрестя, зупинка на червоне. А далі всі рушили - і так погано видно.

- А що це? Ось тут. Схоже на якесь скупчення. Аварія чи що?

- Ні, про аварію нам ніяких відомостей не надходило. Ми подали запит одразу ж. Але нічого не було.

- Отже, треба зрозуміти, через що воно сталось. Це ж після цього вже не фіксується автомобіль Альдо?

- Так. Зараз спробую побачити зі сторони іншої камери. Так, ось воно. Дивись. Якийсь автомобіль (номер його вже скинула, нехай пробивають) переїхав з четвертої смуги у другу і став перед Марчена, а інший, виїхавши з третьої, під’їхав до нього впритул.

- Отже, пастка.

- Отже, так.

- Номерний знак другого автомобіля можна розгледіти?

- Ні, на жаль. Хоч би той можна було б відслідкувати. Але існує більша вірогідність, що номер або вкрадений, або просто не зареєстрований.

- Але як вони знали, що ми мали виїжджати саме тоді і що Альдо буде їхати сам?

- Хтось знав про це.

- Хтось... Добре, будуть новини - я на зв’язку.

Елена пішла на гору, в свій кабінет. Федеріко вже чекав там.

- Що, Елено, загубила свого улюбленого коронера?

- Не розумію такої твоєї поведінки, Федеріко. Це не професійно.

- Чому ж? Я думаю, що це була безглузда поїздка. І взагалі, ти ніколи не дотримуєшся регламенту проведення розслідування.

- Головне, що все законно та юридично правомірно, а решта нікого не обходить. Якщо хочеш поговорити - це не до мене. В мене є справи.

- Може це він.

- Що він?

- Вбивця, злочинець. Просто все підлаштував таким чином, щоб в результаті ще виявитись жертвою. Ти про це не думала? З цієї сторони не дивилась?

- Ні.

- Звісно, що ні. Це ж Альдо Марчена. Як це можна щось про нього казати погане! Що він, що його сестра така була.

- Що? Звідки ти знаєш про його сестру? Федеріко?

- Елено, це не твоя справа. Я тобі і так, і так вже натякав, щоб ти звідси їхала, а ти елементарного не розумієш. І ще сильніше в це втягнулась. Тепер доведеться по-іншому з тобою говорити.