Читати книгу - "Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем"

Ми не тільки поцупили її драконицю, а ще й увели її разом з майбутнім потомством і щось мені підказує - управляти ящіркою буде неможливо. Дивлюсь, як ми віддаляємося від гірського масиву, червоні дахи будинків Таун Вею з їхніми садами та водоспадами залишаються позаду, а ось куди ми рушили, уявити не можу. 

-Куди вона летить? - доводиться перекрикувати вітер, що свистить у вухах, але Андріл тільки показує кудись вперед я і бачу ще одне диво. 

Це схоже на гору з великим жерлом вулкана, що заснув багато століть тому. Колись цей гігант, мабуть, викидав лаву, що заливала всю долину, а тепер мирно спить і в його жерлі поблискує в місячному світлі вода. Ніяких ознак присутності людей я тут не бачу, просто непролазні джунглі, що оточують озеро, наче зелений густий вінок. 

Оце я розумію, прекрасний фінал пригод! Тепер ми можемо почати життя, наче первісні люди! Якщо, звичайно, Андріл вміє будувати курінь з підручних засобів та здобувати вогонь. 

-Ми зробимо хатинку на дереві, - негідник знову перехоплює мої думки й обіймає мене ще міцніше. - Головне, не тікай далеко, бо тут водяться хижі тварини. 

Та невже? А я сподівалася, що нам доведеться ховатися лише від дракониці! Підіймаю голову і дивлюся, як ми починаємо різко знижуватись  - ще трохи й торкнемось верхівок дерев. Саме тепер і чую слова, які б Андріл краще не казав:

-Коли я дам команду, стрибай вниз!