Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"

— Щойно, — соваюсь на ліжку, намагаючись сісти.

Емерей, мить поспостерігавши, хапає під пахви і спритно піднімає. Підкладає під спину подушку.

— Пити хочеш?

Обережно киваю, тільки зараз відчувши, наскільки пересохло в роті.

— Що зі мною трапилось?

Емерей протягує склянку наповнену по самі вінця водою. Жадібно прикладаюсь до неї, поки не відчуваю приємне переповнення в шлунку. Повертаю назад.

Ставить склянку на тумбочку. Незграбно куйовдить волосся. Й ловить мій погляд, подавшись вперед та спершись руками об коліна.

— Ліна тебе перед вечерею знайшла на підлозі. Ріган сказав, що це можливий наслідок нервового та фізичного виснаження після нещасного випадку. Ти надто напружилася, рятуючи Сета.

— Не думаю, що в цьому річ, — задумливо хитаю головою.

Звісно, організм ще не відновився і все таке. Але, впевнена, річ у тих спогадах, у дивній пташці, яка невідомо чи шкодить, чи допомагає…

— Он як? А в чому ж тоді? — погляд Емерея стає пронизливішим.

Закушую нервово губу. Десь всередині починає тремтіти від напруги.

— Я розповім. Чи ти повіриш?

Мої любі, я неймовірно вдячна вам за підтримку! Стільки вподобайок за вихідні, що не стримуюсь від радості. Ви у мене найкращі!