Читати книгу - "Рукопис Оману: Меч Всесвіту , LikoDan "

Сонце ховалося за обрієм, залишаючи селище в напівтемряві. Люди вже збиралися на відпочинок, не підозрюючи, що ця ніч стане їхньою останньою. У центрі селища з’явилася постать. Куміхо — її темне волосся спадало водоспадом, очі світилися червоним, а усмішка на обличчі була холодною, мов крига.

Вона ступала між будинками, її кроки були беззвучними, але відчуття загрози висіло в повітрі. Жителі селища вибігли зі своїх осель, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— "Хто ви?!" — вигукнув один із чоловіків, стискаючи в руках вила.

Куміхо повернула голову до нього, її усмішка стала ширшою.

— "Я? Я всього лише привид ваших найгірших кошмарів," — відповіла вона з насмішкою, роблячи крок уперед. — "І прийшла, щоб забрати те, що мені належить."

Змахнувши рукою, вона випустила згусток темної енергії, що вдарив чоловіка, відкинувши його на кілька метрів.

Жителі почали в паніці розбігатися, але це тільки розважало її. Куміхо підіймала руки, і згустки темряви розліталися в різні боки, руйнуючи будинки й забираючи життя.

— "Біжіть, якщо хочете! Це зробить полювання ще цікавішим," — її голос був, мов отруйний шепіт.

Чоловік середніх років, на ім’я Го Лянь, став перед нею. Його одяг був забруднений пилом, але в очах горіла впевненість. Він тримав старий меч, лезо якого ледь сяяло в сутінках.

— "Ти можеш убити мене, але я не віддам тобі своє життя без бою," — сказав він, його голос був міцним, як сталь. — "Це селище було побудоване нашими предками, і я захищатиму його до останнього подиху."

Куміхо зупинилася, її червоні очі уважно вивчали його. Потім вона засміялася, холодно й різко.

— "Ти дійсно вважаєш, що твій слабкий меч і слова зможуть мене зупинити? Такі, як ти, лише створені для того, щоб помирати. І твої предки? Вони вже забуті."

Го Лянь не відповів. Замість цього він кинувся на неї з мечем. Але Куміхо була занадто швидкою. Її рука вдарила його в груди, і з його вуст вирвався хрип. Він опустився на коліна, але в його очах все ще світилася впертість.

— "Моє життя може закінчитися, але моя воля житиме. І хтось обов’язково тебе зупинить," — прошепотів він, дивлячись на неї з ненавистю.

Куміхо нахилилася до нього, її голос був майже ніжним.

— "Хтось? Але це будеш не ти."

З цими словами вона стиснула руку, випускаючи темну енергію, і життя покинуло його тіло.

Куміхо витерла руки, ніби очищаючись від пилу, і обернулася, щоб піти. Але раптом повітря змінилося. Небо стало темним, ніби щось порушило природний баланс. На околиці селища з’явилася група воїнів. Це були члени клану Цзян, секти "Небесний Оберіг". Їхні обладунки блищали в тьмяному світлі, а формація, яку вони створювали, світилася яскравим блакитним сяйвом.

— "Куміхо, ми прийшли покласти край твоїй жорстокості," — проголосив один із старших воїнів, його голос звучав владно. — "Це селище більше не стане твоєю жертвою."

Куміхо посміхнулася, її очі засвітилися ще яскравіше.

— "Воїни Цзян? Як цікаво. Ви дійсно вірите, що можете зупинити мене?"

Вона підняла руки, і згустки темної енергії почали атакувати воїнів. Але їхня формація була сильною. Енергія відбивалася від бар’єру, утвореного їхнім захистом.

— "Ти не зможеш втекти, Куміхо!" — вигукнув один із молодших воїнів.

— "Втекти?" — її сміх був жорстоким. — "Я ніколи не тікаю. Але якщо ви хочете зі мною грати, я покажу вам, що таке справжній страх."

Вона створила навколо себе вихор темряви, але воїни продовжували утримувати формацію. Вони почали стискати кільце навколо неї, намагаючись закрити всі шляхи для відступу.

Куміхо зрозуміла, що її енергії недостатньо, щоб прорвати їхню захисну формацію. Вона оглянула поле битви, її усмішка зникла.

— "Схоже, сьогодні удача на вашому боці," — сказала вона з ноткою злоби в голосі. — "Але не думайте, що це надовго."

Вона створила останній вибух темної енергії, який тимчасово ослабив формацію. Цього часу вистачило, щоб вона розчинилася в тіні, залишивши селище позаду.

Воїни клану залишилися на місці, оберігаючи тих, хто вижив. Їхні обличчя виражали втому, але й рішучість. Один із старших воїнів піднявся і промовив:

— "Вона втекла, але ми ще зможемо зупинити її. Ми повинні підготуватися до наступної зустрічі."

Темна тінь над світом

Куміхо стояла на вершині гори, спостерігаючи за тим, як її енергія розвіюється в повітрі. Її обличчя було сповнене злоби.

— "Ці жалюгідні воїни думають, що змогли мене перемогти," — прошепотіла вона. — "Але це лише початок. Я знайду спосіб зламати вас усіх, і тоді ваші світи зникнуть у темряві."

Її очі блиснули, і вона зникла в тіні, залишаючи після себе лише відчуття холоду й страху.