Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Осина фабрика 📚 - Українською

Читати книгу - "Осина фабрика"

252
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Осина фабрика" автора Іен Бенкс. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:
на який здатна лише тварина на межі смерті, рев, який ви не очікуєте почути від жодного живого створіння.

Я сидів, і з мене градом котився піт, тіло пекло й свербіло від палючої спеки; і попри це мене все одно пробрав дрож. Я весь затремтів від холоду, мов пес, що, вийшовши з води, обтрушується від носа до хвоста. Липке від поту волосся на потилиці стало дибки. Прошкрябавши руками по теплій дерев’яній стіні будинку, я підвівся так хутко, що бінокль, який висів у мене на шиї, аж підскочив. Виття чулося з боку пагорбів. Я пересунув свої «полароїди» з очей на лоба й знову схопив бінокль, стукаючи себе окулярами по надбрівних дугах, доки боровся з коліщатком фокусування. У мене тремтіли руки.

З кущів дроку вигулькнуло щось чорне, услід за ним потягнувся шлейф диму. Істота мчала вкритим пожовклою травою схилом уздовж огорожі. Бінокль стрибав у руках, але я докладав усіх зусиль, аби не випустити тварину з виду. Повітря здригалося від пронизливого, високого й страшного виття. Звір сховався за кущами, однак невдовзі я знову його побачив — він тікав і палав, спершу мчав по траві, а тоді поскакав крізь очерет, здіймаючи за собою бризки. У горлі остаточно пересохло; я не міг навіть ковтнути, я задихався, однак не припиняв стежити за твариною, яка послизалася, розверталася, звискувала, високо підстрибувала, падала й, здавалося, борсалася на місці. Раптом звір зник — за кількасот метрів від мене й приблизно на такій само відстані від верхівки пагорба.

Я одразу ж навів бінокль на вершину, оглянув увесь хребет, повернувся на те ж місце, звідки почав, окинув поглядом підніжжя, затим верхівку, ще раз провів біноклем уздовж усього пасма, спинився, щоб уважно роздивитися один із кущів, похитав головою й знову перевірив усі пагорби. У якійсь недолугій частині моєї свідомості промайнула думка про те, що у фільмах, коли люди дивляться крізь бінокль і показується те, що вони мали би бачити, вам завжди демонструють щось на кшталт перевернутої набік «вісімки», але насправді переді мною в окулярах завжди поставало майже ідеальне коло. Я опустив бінокль, швидко роззирнувся навсібіч і, пересвідчившись, що довкола не було ні душі, вискочив із затінку будинку, перестрибнув через низький дротяний паркан садка та якомога швидше помчав до пагорбів.

Здершись на верхівку, я зігнувся навпіл, нахиливши голову до колін, і якийсь час постояв так, відновлюючи дихання та дозволяючи поту скрапувати з мого волосся на яскраво-зелену траву під ногами. Моя футболка геть прилипла до тіла. Спершись руками об коліна, я підвів голову й напружив зір, щоб оглянути зарості дроку та ряди дерев. Я окинув поглядом дальній схил і поля за ним аж до наступної череди кущів, у заглибині за якою пролягали залізничні колії. Роззираючись навсібіч, я помчав вершиною пагорба, доки не натрапив на невеличку ділянку землі, на якій горіла трава. Затоптавши полум’я, я пошукав і знайшов сліди. Побіг хутчіше, незважаючи на протести горла й легень, і дістався ще одного місця, де палала трава й уже починав займатися кущ дроку. Я збив вогонь і рушив далі.

У вузькій балці на протилежному від моря боці вершини деякі дерева мали майже нормальну форму, і лише їхні верхівки, що випиналися над пасмом пагорків, були викривлені вітром убік суходолу. Я спустився в зарослу травою улоговину й опинився серед рухливих тіней, утворених гілками й листям, які поволі гойдалися вгорі. На землі було викладене камінцями коло, у центрі якого чорніла вигоріла пляма. Озирнувшись навкруги, я помітив ділянку з притоптаною травою. Я зупинився, заспокоївся, ще раз роззирнувся навсібіч, окинув поглядом дерева, траву й папороть, проте більше нічого не побачив. Підійшовши до камінців, я торкнувся їх рукою й спробував на дотик попіл у центрі кола. Камінці й земля виявилися гарячими, надто гарячими, щоб притулити до них долоню, попри те що довкола був затінок. У повітрі відчувався запах бензину.

Я вибрався з балки й виліз на дерево, зручно влаштувався й уважно оглянув усю довколишню територію, за необхідності позираючи в бінокль. Анічогісінько.

Злізши на землю, я кілька секунд постояв на місці і, глибоко вдихнувши, збіг пагорбом по діагоналі до того місця, де мала бути тварина. Я відхилився від свого курсу лише раз, щоб затоптати ще одну невеличку пожежу. Натрапивши зненацька на вівцю, яка скубла на схилі траву, я перестрибнув просто через неї, а вона, мекнувши з переляку, поскакала геть.

Пес лежав у воді, там, де струмок витікав із болота. Він досі був живий, попри те що більша частина його чорної шерсті обгоріла, а шкіра збагряніла й сочилася кров’ю. Пса тіпало у воді, і через це мене також кинуло в дрож.

Я стояв на березі й дивився на нього. Піднімаючи тремтячу голову над водою, він міг поглянути на мене лише єдиним уцілілим оком. Довкола нього плавали грудкуваті жмути обгорілої шерсті. Я вловив запах горілої плоті й відчув, як мені під горло, трохи нижче адамового яблука, підкотився важкий клубок.

Діставши з-за пояса рогатку, я взяв із мішечка сталеву кульку, вклав її в шкіряне «сідло», відтягнув джгут, торкнувшись рукою спітнілої щоки, і вистрілив.

Голова пса смикнулась, шубовснула у воду й знову випірнула, через що тіло тварини відплило від мене й перевернулося набік. Тушу понесло течією, але невдовзі прибило до берега. З дірки, на місці якої було око, текла кров.

— Від Френка не втечеш, — прошепотів я.

Я витягнув пса зі струмка й за допомогою ножа вирив у торф’яному ґрунті трохи вище за течією яму, подекуди борючись із викликаними смородом трупа нападами блювоти. Поховавши тварину, я ще раз роззирнувся довкола і, вирахувавши напрямок бризу, який тепер трохи посилився, відійшов дещо вбік та підпалив траву. Полум’я охопило кінець вогняного шляху собаки, а також його могилу. Як я й розраховував, воно згасло, досягнувши струмка, але мені довелося затоптати ще кілька клаптиків землі, що зайнялися на протилежному березі, там, куди потрапили перекинуті вітром жаринки.

Завершивши з усім цим — приховавши докази й випаливши землю, — я розвернувся й побіг додому.

До будинку я дістався без пригод, вижлуктив дві пінти води й спробував розслабитися в холодній ванній, поставивши на бортик пакет апельсинового соку. Мене досі тіпало, і я довго вимивав сморід паленого зі свого волосся. З кухні, де мій батько готував вечерю, долинали запахи вегетаріанських страв.

Я був переконаний, що лишень трішечки розминувся з братом. Як на мене, він у

1 ... 48 49 50 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Осина фабрика», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Осина фабрика"