Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Італійські черевики 📚 - Українською

Читати книгу - "Італійські черевики"

427
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Італійські черевики" автора Хеннінг Манкелль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 74
Перейти на сторінку:
думаєш?

Раптом я збагнув, що вона мені пропонувала.

— За кого ти мене маєш? Забудьмо те, що ти сказала. Я нічого не чув.

Я так обурився, що мусив вийти надвір. Я подумав про плітки, які Янсон, безсумнівно, саме зараз розпускав між островами. Я заживу слави Фредріка — власника імпортованих із якоїсь арабської країни дівчат.

Я сів на пірсі. Те, що сказала Сіма, мене не лише засоромило, а й засмутило. Я всерйоз збагнув, який тягар її мучив.

Через якийсь час вона спустилася до пірса.

— Сядь, — мовив я. — Ти можеш побути тут декілька днів.

Я відчув її хвилювання, — її ноги тремтіли. Я міг її просто викинути. Крім того, мені був потрібен час, щоби подумати. У моє життя ввірвалась четверта жінка, вимагаючи від мене поки що зовсім невідомої допомоги.

Ми з’їли печеню з останнього шматка зайчатини, що залишилась у моїй морозилці. Сіма здебільшого лише длубалась у їжі. Говорила вона небагато. Здавалось, наче її неспокій наростав. Вона не хотіла спати серед мурах. Я постелив їй у кухні. Було не пізніше дев’ятої, коли вона сказала, що хоче лягати спати.

Тої ночі кицька мусила залишитись надворі. Я вийшов на другий поверх, ліг у ліжко і взявся читати. На кухні було тихо, хоча я й бачив світло, що падало з кухонного вікна. Вона й досі не погасила світла. Опускаючи жалюзі, я побачив, що кішка сидить на плямі світла, що падало з кухонного вікна. Невдовзі й вона мене покине. Здавалось, наче вона вже перетворилась на прозору істоту.

Я читав одну з дідусевих книжок 1911 року про рідкісних болотних птахів. Я, вочевидь, заснув, не погасивши світла. Коли розплющив очі, було близько одинадцятої, — я спав щонайбільше півгодини. Я встав і відгорнув жалюзі: світло погашене, кішки не видно. Я вже хотів був лягти назад, аж тут прислухався. З кухні долинали незрозумілі звуки. Я підійшов до дверей — аж тепер я чув виразно: Сіма плакала. Я й далі стояв. Чи варто було спуститися вниз? Може, вона хотіла побути на самоті? Через якийсь час плач затих. Я обережно прикрив двері й повернувся до ліжка. Я знав, куди ставати, щоби дощана підлога не скрипіла.

Книжка про болотних птахів сповзла на підлогу. Я не підняв її, а натомість лежав у темряві й розмірковував, що мені робити. Єдиним правильним рішенням було би подзвонити в берегову службу. Але чому я повинен завжди чинити правильно? Я вирішив зателефонувати Аґнес. Їй і вирішувати. Незважаючи на все, Аґнес була для Сіми найближчою людиною, якщо я правильно зрозумів цю сумну історію.

Як звично, я прокинувся відразу по шостій. Термометр за вікном у спальні показував чотири градуси тепла. Лежав туман.

Я вдягнувся і спустився вниз, ступаючи обережними кроками, бо припускав, що Сіма спить. Я збирався взяти джезву до повітки для човнів, де в мене була електроплитка. Вона стояла там ще за життя мого дідуся. На ній він варив суміші дьогтю та живиці, якими змащував човен.

Двері до кухні були прочинені. Я обережно їх відчинив, щоб не скрипіли. Сіма лежала на ліжку в білизні. Лампа в кутку біля тапчана світила. Її тіло та постіль були залиті кров’ю.

Здавалось, наче Сіма лежала в світлі прожекторів. Я не міг повірити своїм очам. Я знав, що це правда, але тим не менше здавалось, наче це не могло статись. Я спробував повернути її до життя, водночас шукаючи найглибші рани. Вона використала не меч, а один з дідусевих старих рибальських ножів. Чомусь це тільки посилило мій розпач, немов вона зробила причетним до свого нещастя і дідуся — старого доброго рибалку. Я кричав їй, щоб вона прокинулась, але її тіло було м’яке, а очі заплющені. Найстрашніші рани були довкола статевих органів, на животі та на щиколотках. Окрім цього в неї була досить дивна рана на шиї. Я не розумів, як вона зуміла завдати собі такі порізи. Найсерйозніша рана була на правій руці. За день до того я подумав, що вона лівша. З глибокої рани текла кров, вона багато її втратила. Я наклав декілька джгутів із кухонних рушничків. Потім поміряв її пульс: він був слабким. Я знай намагався повернути її до життя. Я не знав, чи вона прийняла якісь таблетки чи наркотики. У кухні чимось пахло, але запаху я не впізнав. Я відразу ж понюхав попільничку, знову ж таки одну з бабусиних кавових тарілочок. Імовірно, вона курила гашиш або марихуану. Я проклинав ту мить, коли переніс усі свої лікарські інструменти в повітку для човнів. Я прожогом кинувся туди, перечепився за кицьку, що сиділа на веранді, взяв тонометр і повернувся на кухню. Тиск був низьким. Її стан був загрозливим.

Я набрав номер берегової служби. Відповів Ганс Люндман. Дітьми ми разом бавилися влітку. Його батько, лоцман, був близьким приятелем мого дідуся.

— Це Фредрік Велін, — сказав я. — Тут у мене перебуває дівчина, яку необхідно негайно відвезти до лікарні.

Ганс — розумний чоловік. Він знав, що береговій службі не дзвонять рано-вранці, якщо на те нема серйозної підстави.

— Що сталося?

Я міг сказати лише правду.

— Вона намагалася вчинити самогубство. Порізала себе і втратила багато крові. Пульс і тиск низькі. Її слід негайно забрати.

— Надворі туман, — промовив Ганс Люндман, — але через півгодини ми будемо в тебе.

— Ти викличеш «швидку»?

— Вважай, що вона вже в дорозі.

За 32 хвилини я почув шум потужних моторів катера берегової служби. Це були найдовші хвилини в моєму житті. Довші, ніж тоді, коли мене пограбували в Римі і я думав, що мене вб’ють, довші, ніж будь-що інше. Я не міг нічого вдіяти. Сіма гасла. Я не міг визначити, скільки крові вона втратила. Я міг допомогти їй лише джгутами. Я намагався шептати їй на вухо, коли збагнув, що мої жалі не допомагають розбудити її. Я притиснувся устами до її вуха і шепотів, що вона мусить жити, вона не може вмерти, це неправильно, не в моїй кухні, не навесні, не на початку цього дня. Вона мене чула? Я не знаю. Але я продовжував нашіптувати їй на вухо. Я розповідав уривки казок, які я пригадував зі свого дитинства, розповідав, як гарно пахне, коли розцвітають черемшина та бузок. Я розказував, що ми приготуємо на вечерю, а також про чудернацьких птахів, які бродять по узбережжях та швидкими рухами ловлять свою здобич.

1 ... 48 49 50 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Італійські черевики», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Італійські черевики"