Читати книгу - "Картковий будинок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А зараз, дивлячись на порожнє крісло, він відчував те ж саме. Він внутрішньо кричав від радості, зовнішньо примудряючись виглядати таким самим шокованим, як і всі довкруж нього.
Поки інші затрималися, незібрані через сум’яття, Уркгарт пройшов кілька ярдів назад до офісу головного організатора на Даунінг-стріт, 12. Зачинився у своїй приватній кімнаті й до 10:20 ранку зробив два телефонні дзвінки.
За десять хвилин по тому Роджер О’Ніл скликав збори всього прес-офісу штабу партії.
— Вам доведеться скасувати всі свої обідні плани на сьогодні. Мені тут сказали, що незабаром після першої ми можемо очікувати дуже важливої заяви від Даунінг-стріт. Це цілком конфіденційно, я не можу сказати вам, про що вона, та нам слід бути готовими. Відкладіть усе решту.
Протягом години п’ятьом журналістам з лобі подзвонили з вибаченнями, щоб скасувати обід. З двох з них взяли слово тримати таємницю й сказали, що «на Даунінг-стріт відбувається щось серйозне». Тут не треба було переможця шоу «Кебета королівства», щоб виснувати, що це, швидше за все, має якийсь стосунок до «справи Колінґриджа».
Одним з тих, хто зіштовхнувся з перспективою скасованого обіду, був Менні Ґудчайлд з Асоціації преси. Замість бити байдики, він використав величезну низку контактів і послужливих приятелів, яку він вибудував з роками, щоб упевнитися, що кожнісінький член Кабінету скасував свої плани, щоб з’явитися того ранку на Даунінг-стріт, хоча прес-офіс Номера десять і відмовився підтвердити це. Менні був мудрим і досвідченим старим псом і внюхав кров, тож в обід подзвонив до прес-офісу Букінгемського палацу. Там також, як і на Даунінг-стріт, не мали чого сказати — принаймні офіційно. Та заступник прес-секретаря колись давно працював з Ґудчайлдом у «Манчестер івнінг ньюз» і підтвердив, цілком неофіційно й абсолютно без жодних посилань, що Колінґридж попросив аудієнції о першій.
До 11:25 стрічка АП вже передавала інформацію про секретне зібрання Кабінету й незаплановану аудієнцію, яка очікувалася у Палаці. Це були просто факти. До полудня IRN вже годували місцеве радіо сенсаційною новиною, що прем’єр-міністр «скоро вирушить на таємну зустріч з її величністю королевою. Останню годину у Вестмінстері точилися розмови про те, що він або збирається звільнити кілька своїх головних міністрів і повідомити королеву про значну перестановку в Кабінеті, або ж визнати свою провину в нещодавніх звинуваченнях в інсайдерській торгівлі разом з братом. Ходять навіть чутки, нібито королеві порадили скористатися своєю конституційною прерогативою і звільнити його».
Даунінг-стріт заполонила зграя преси, всі нетерпляче штовхалися. Дальній від славетних чорних дверей бік вулиці потемнів від лісу камер і наспіх піднятих телевізійних ламп. О 12:45 Колінґридж вийшов на ґанок Номера десять. Він знав, що присутність цього натовпу вказувала на зраду. Хтось видав його, знову. Він почувався так, ніби йому в ноги забили цвяхи. Проігнорував вигуки кореспондентів, не поглянув на них — він не дасть їм цієї насолоди. Він від’їхав у Вайтгол, переслідуваний машинами операторів. Над головою чувся гуркіт гелікоптера, що летів за ним. Ще один натовп фотографів чекав біля воріт Букінгемського палацу. Колінґриджева спроба піти з гідністю перетворилася на публічне розп’яття.
Прем’єр-міністр попрохав не турбувати його, якщо тільки в цьому не буде крайньої необхідності. Після повернення з Букінгемського палацу він усамітнився у приватній квартирі на Даунінг-стріт, бажаючи кілька годин побути наодинці з дружиною, але, знову ж таки, його побажання не були враховані.
— Мені надзвичайно прикро, прем’єр-міністре,— вибачився його особистий секретар,— та це лікар Кристіан. Каже, це важливо.
Телефон задзумів: дзвінок з’єднали.
— Лікарю Кристіане. Чим можу прислужитися? І як там Чарлі?
— Боюся, у нас проблема,— почав лікар вибачливим тоном.— Ви ж знаєте, ми намагаємося тримати його в ізоляції, подалі від газет, щоб його не турбували всіма цими теревенями, які сиплються довкола. Зазвичай ми вимикаємо телевізор і знаходимо, чим відвернути його увагу під час новин, але... Справа в тім, що ми не очікували незапланованих репортажів щодо вашої відставки. Мені страшенно прикро, що вам довелося подати у відставку, прем’єр-міністре, але Чарльз у мене на першому місці. Маю ставити в пріоритет його інтереси, зрозумійте.
— Я справді розумію, лікарю Кристіане, і ваші пріоритети абсолютно правильні.
— Сьогодні вранці він почув усе. Усі ці розмови про акції. І про вашу відставку. Він глибоко засмучений, для нього це великий шок. Він вважає, ніби у тому, що сталося, є його провина, і мені прикро казати вам, але він говорить про самогубство. Я сподівався, у нас уже мав початися прогрес у лікуванні, але тепер я боюся, ми на краю справжньої кризи. Не хочу надто тривожити вас, та йому потрібна ваша допомога. Надзвичайно сильно.
Capa побачила на обличчі чоловіка стражденний вираз. Сіла поруч і взяла за руку. Долоня тремтіла.
— Лікарю, що я можу зробити? Я зроблю все — все, що ви скажете.
— Нам треба вигадати спосіб втішити його. Він безнадійно засмучений.
— Можна поговорити з ним, лікарю? Зараз? Поки все це не зайшло далі.
Кілька хвилин очікування, поки брата не привели до телефону. Колінґридж чув на лінії звуки протесту й тихого замішання.
— Чарлі, як ти, старенький? — сказав Генрі м’яко.
— Геле, що я накоїв?
— Нічого, Чарлі, абсолютно нічого.
— Я погубив тебе, знищив усе! — голос був на диво старий, хрипкий від паніки.
— Чарлі, мені нашкодив не ти.
— Але ж я бачив по телевізору. Ти йдеш до королеви, щоб подати у відставку. Кажуть, що це все через мене і якісь акції. Я не розумію, Геле, я все засрав. Я не заслуговую бути тобі братом. Ні в чому більше нема сенсу,— на іншому кінці лінії почувся стримуваний схлип.
— Чарлі, я хочу, щоб ти послухав мене дуже уважно. Ти слухаєш?
Ще один схлип, повний шмарклів, сліз і смутку.
— Тобі не потрібно просити в мене пробачення. Це я мав би
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Картковий будинок», після закриття браузера.