Читати книгу - "У пошуках втраченої магії, Аля Алістер"

 — Дайте мені моїх крихіток, — слабо прошепотіла вона.

У кімнаті всі радісно метушилися. Не посміхалися тільки повитуха й Луїза. Вони обмили й обтерли породіллю, швидко перевдягнувши її в чисте, але... графиня знову лежала в крові. Кров не зупинялася. Амелія заплющила очі. Вона занурювалася в сон. Їй було добре, біль зник, поруч були її діти. Але тут повитуха почала плескати її по щоках.

— Не спати! Не смійте! Будьте зі мною, мадам!

 Луїза передала дітей нянькам і швидко повернулася до доньки.

— Мила, ти повинна боротися, будь ласка! — і жарко зашепотіла їй на вухо: — Зачаруй, щоб кров зупинилася. Будь ласка! Ти ж стільки всього можеш, моя люба. Врятуй своє життя, прошу тебе! Ти потрібна своїм дітям!

— Пробач. У мене немає сил, — прошепотіла Амелія.

У цей момент у кімнату влетів Монфор. Побачивши блідих і переляканих жінок, він міцно схопив за плечі повитуху і прошипів:

— Що трапилося?!

— Я н-нічого не можу зробити. З-занадто швидкі пологи... з-занадто великі діти, — затинаючись, виправдовувалася перелякана жінка.

 Граф відштовхнув її і кинувся до дружини.

— Що мені зробити, рідна? Скажи!

— Максиміліане, подбай про дітей, прошу тебе. Убережи їх. Вони не прості вийшли в нас. У них Дар, — усміхнулася вона, — тепер зрозуміло, чому не треба нам було вплутуватися в бійку за корону. Твоє призначення в іншому, — прошепотіла ледве чутно Амелія і заплющила очі.

Рита різко розплющила очі. Вона почувалася такою розгубленою, що, зробивши крок, похитнулася. Лана підхопила її і посадила на диван. Ясмін присіла поруч.

— Скільки ти там була?

— Кілька років.

Дівчина подивилася на неї.

— Ви напрочуд точно мене відправили. Саме туди, де відбулося знайомство з Максимом. Це неймовірно. Я тепер розумію, чому він на мене має такий вплив.

РОЗДІЛ 13

Коли Рита прокинулася, то знадобився час на усвідомлення себе в цьому часі, у своєму власному тілі. Так довго вона ще не перебувала в іншій реальності. Солодко потягнувшись, дівчина вирушила насолоджуватися благами цивілізації. Гарячий душ остаточно привів її до тями. Спустившись униз, мандрівниця зазирнула до кабінету, але нікого не знайшовши, вийшла в сад. Уся компанія була в зборі й снідала в альтанці.

— Як же я рада бачити вас усіх, — вигукнула вона.

 Видно було, що всі чекали на неї з нетерпінням. Вгамувавши перший голод, Рита почала розповідати, що з нею сталося там, у минулому... Її та Максима минулому.

 Вона взяла за руку Ясмін.

— Я хочу висловити ще раз своє захоплення. Як точно ви відправили мене. Там дійсно був Макс. І він був моїм чоловіком... Якщо чесно, є відчуття, що я побувала в мильному серіалі. Кохання, таємниці, інтриги.

 Бачачи безмежну зацікавленість і нетерпіння присутніх, вона почала розповідь. Детально описуючи всі події, вона також докладно описала магію Амелії.

— Це було так приголомшливо! У мене там була Сила! Мені здається, що проживи Амелія довше, то вона могла б бути Магом дуже високого рівня, як і розраховував Максиміліан. Вона була значно крутішою за нього. Хоча, мушу визнати, що його Сила теж вражала. Але він був більше схильний до чорної магії. Треба поритися в історичних документах і подивитися, як склалося його життя. Там, у його душі ще було добро.

Лана совалася, намагаючись поставити запитання, яке її цікавило. І щойно Рита закінчила, вона тут же, подавшись уперед, запитала:

— Я і там була твоєю подругою?

— Так. Але не такою близькою, як зараз, — усміхнулася мандрівниця, — ти була, можна сказати, моїм провідником у світ аристократії, наставницею.

— А здібності були в мене?

— Ні. За енергетикою ти не була зовсім нульова, але тебе нікому було розвивати і вчити. Тому нічого, крім відмінно розвиненої інтуїції, у тебе не було.

 Лана розчаровано зітхнула.

— Шкода. Видно свою Силу я втратила значно раніше за тебе.

 Рита взяла за руку подругу й підбадьорливо стиснула її.

— Не засмучуйся, люба, і з тобою розберемося. Ось тільки мою Силу відшукаємо, і тобою займемося.

 Лана вимучено посміхнулася.

— Ритулю, зрозумій правильно. Я не заздрю, але що більше я думаю про тебе, про твою магію, то більше мені хочеться дізнатися про себе і про МОЮ магію. Поки я не знала, що вона в мене взагалі була, я жила спокійно, і раділа тим здібностям, які я маю, але тепер... — закінчила дівчина, з очима повними сліз. — Я хочу знати, що ж зі мною, чорт забирай, сталося, — вона витерла сльози і, обвівши поглядом усіх присутніх, з надією запитала: — Ви ж допоможете й мені дізнатися, чим мене шандарахнули, що я стала звичайною?

 Усі разом почали запевняти Лану, що вона наступна на черзі і всі готові брати участь і в її долі. Рита обійняла подругу і сказала:

— Коли я поверну Силу, нам легше буде знайти твою. Не переживай, усім ворогам надаємо по рогах і своє заберемо, повір.