Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

— Якби щит не витримав… — пробурмотів Ромул, котрий насправді боявся зовсім не своєї сили і навіть не того, що може запросто рознести половину палацу. Та й не боявся він. Просто відчуття безпорадності перед тим, що начебто належить йому, і почуття своєї незначустості перед цією силою, це було дуже неприємно. Ромулові здавалося, що якщо він помилиться, ця сила його просто зжере, випалить мозок і забере собі тіло. Точно як хотів справжній тато, щоб він здох.

— Витримав би, він на сплески розрахований! — суворо промовила Радда і веліла: — Ходімо, у нас небагато часу, скоро хтось обов'язково про вас згадає і почне шукати.

Ромул тільки зітхнув, слухняно встав і поплентався слідом за дівчиною. Пряма спина, гарний розворот плечей, темне волосся теплого відтінку ховають витончену шию. Дівчину хотілося обійняти і тицьнути носом їй у волосся. І ось так от стояти, завмерши. Тому що вона — опора. Сильна жінка. Острівець стабільності у світі, що несподівано переповнився хаосом. Якщо за неї просто втримаєшся, доки шукаєш опору під ногами – все буде гаразд. Та й потім можна не відпускати. Аби не виривалася.

Ромул усміхнувся своїм думкам і глибоко вдихнув. Хороший він буде, якщо триматиметься за дівчину, боячись, що віднесе течією. Ні, випливти треба самому, так чи інакше. А вже потім хапати, тримати та не відпускати. Головне, щоби втекти не встигла.