Читати книгу - "Імперія обіцянок та гріхів, Кері Блек"

- Я мала на увазі… нічого особливого, — буркнула я, намагаючись відвернутись і зробити вигляд, що все під контролем.

Він нахмурився, і в його очах спалахнуло щось підозріле.

- Нічого особливого? — перепитав він, повільно нахиляючись до краю ванни, ніби намагаючись мене розгадати.

Я уникала його погляду, але на мить він посерйознішав. Його погляд ковзнув до мене, здавалося, він уважно вивчає кожен рух.

- Алісіє, ти ж знаєш, що я можу дізнатися, якщо захочу? — його голос став тихішим, але тепер у ньому з’явився виклик.

Я різко підняла голову і зустріла його погляд. У його очах з’явився легкий блиск, щось на межі здивування і веселощів.

- О-о, — вимовив він, наче здогадавшись. У його виразі обличчя проступила неприхована грайливість, і він тихо розсміявся. — Тепер усе ясно.

- Що ясно? — запитала я, хоча, якщо чесно, розуміла, що краще б не питати.

- Ти бачила більше, ніж хочеш визнати, — він розсміявся вже голосніше, з явним задоволенням.

- Двері потрібно було закривати, - кинула, зиркнувши на нього та спалахнула ще сильніше. 

- Не хотів тебе саму залишати. Мало чого могло статись, - він посміхнувся, нахилившись трохи ближче. - А ти, Алісіє, могла б просто не заходити.

Його тон був рівним, але очі знову зблиснули теплом. Це тепло змішувалось із якоюсь невловимою ніжністю, яку він намагався приховати за жартами. Його усмішка стала ширшою, коли я, нарешті, вийшла з ванної, зачинивши двері сильніше, ніж треба.

Здавалося, Варіон ще довго не переставав усміхатися.