Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

– Ну, розповідай. Що він відповів? — Накинувся Тимур, як тільки дівчина сіла на стілець.

– Він погодився зі мною повечеряти, — спокійно відповіла вона, роблячи ковток апельсинового соку.

– Що? Ми ж домовилися, що ти візьмеш у нього автограф. Яка ще вечеря? — він з жахом дивився на Дженні.

– Звичайна вечеря.

– Ага, з людиною, — з досадою сказав він і попросив бармена налити йому щось міцніше.

– Та не бійся ти, не з’їм же я його, — з усмішкою глянула вона.

– Отож-бо, з’їсти ти його не зможеш, а ось душу витягнеш, — хлопець почав нервово постукувати пальцями по стійці бару.

– Душа мені його не потрібна. Нехай поки що живе. Рано ще йому покидати цей світ.

– Нам не можна зайвого разу зв’язуватися з людьми, — нервово промовив Тимур, кидаючи несхвальний погляд на неї.

– Знаю, це небезпечно, але мені нудно. Дозволь мені трохи розважитися, — вона як примхлива дитина надула губки.

– Це небезпечно на сам перед для нього, — не здавався хлопець.

– Та не зроблю я йому нічого. Це буде лише вечеря, а потім він поїде додому, — Дженні намагалася переконати хлопця в тому, що не нашкодить Микиті. Але може вона не його, а себе намагалася переконати в цьому. Вона була наполегливою дівчиною, завжди вперто йшла до своєї мети.

– Знаючи тебе, все одно по-своєму зробиш, — важко зітхнув Тимур. Він чудово розумів, якщо їй не дозволити зробити те, що вона хоче — наслідки можуть бути дуже прикрими. Ціна надто велика — життя безневинних людей, яким ще рано покидати цей світ.

– Правильно думаєш, — посміхнулася Дженні.

– Прошу, будь обережна з ним.

– Я нічого не зроблю. Поверну додому цілим і неушкодженим, — киваючи головою, запевняла вона.

– Дуже сподіваюся на твою розсудливість.

***

– Артеме, тобі не здалась його поведінка підозрілою? — спитав Максим друга, коли вони сідали до машини.

– Він завжди був таким. Тож мене це не дивує, — спокійно відповів Артем, пристебнув ремінь безпеки, вставив ключ у замок запалювання.

– Він скористався нею і готовий позбутися дитини, — спантеличено промовив Приходько, дивлячись на дорогу. Машина рухалася проспектом.

– Ні вона, ні її дитина йому не потрібні, — Артем нервово стукав пальцями по керму.

– Як він міг так просто віддати її тобі? — У Максима це в голові не вкладалося. Він не міг зрозуміти такого вчинку Шевчука.

– Тому що він знає, що Катя мені подобається.

– Звідки він міг дізнатися, що ви й досі спілкуєтеся? Ви ж кілька років не бачилися, — Максим похмуро глянув на друга. Він не перший рік знайомий із Артемом, вони вже кілька років живуть усі разом, але зараз перед Максом сидів не хлопчик, а дорослий упевнений у собі молодий чоловік.

– Так, це правда, — задумливо відповів Артем, стежачи за дорогою.

– Ти думаєш, він тому це зробив? — Артем на мить задумався, а потім подивився на друга. Секунду дивився на нього, потім перевів свій погляд на дорогу.

– Я не знаю.

– Мені начхати, що спричинило такий вчинок, але я зроблю все, щоб вона була моєю.

– Розмріявся, — саркастично промовив хлопець.

– Вона сама сказала, щоб ти її не шукав, — нагадав слова дівчини Максим. Приходько був із тих людей, які завжди домагалися бажаного.

– Бо боїться його, але зараз небезпеки нема.

– Ти певен, що ні?

– Впевнений, — Артема дратувало, що Максим не хотів відступати, а навпаки намагався знайти спосіб зблизитися з Катею.

– Ти для неї лише друг, — підколов Максим молодшого.

– Іноді дружба переростає у кохання. Тож у мене є шанс, — з усмішкою відповів водій.

– Гадаєш, я дозволю цьому статися? Вона мені теж подобається, — Приходько навіть не збирався поступатися Артему.

– Послухай, я не хочу, щоб ми сварилися через дівчину, — почав Артем.

– Я теж не хочу, але відступати вже пізно.

– Гаразд, — неохоче погодився хлопець. — Якщо вона вибере тебе — я залишу вас.

– Якщо вона відповість тобі взаємністю, то ми залишимося друзями, і я даю вам спокій. Не намагатимуся зруйнувати ваші стосунки, — погодився на угоду Приходько.

– Домовилися. Дякую. Зараз поїдемо до неї та все їй розповімо.

– Думаю, вона зрадіє цій новині, — задоволено посміхнувся Максим.

Через п’ятнадцять хвилин хлопці приїхали до будинку Каті, але двері їм так ніхто й не відчинив. На телефонні дзвінки вона також не відповідала. Хлопці вирішили поїхати до Шаповала, бо після розмови з ним вона зникла. Максим подзвонив йому і той сказав, що зараз у студії. Хлопці поїхали до нього.

***

Літній чоловік увійшов до палати та підійшов до ліжка, на якому лежала молода дівчина.