Читати книгу - "Числа Харона"

— Такі самісінькі магічні квадрати Лії Кох і Люби Байдикової є ще в декого, не лише в мене, — Буйко зітхнув, втягуючи кров, що скапувала з носа. — Він теж математик. Ото справжній збоченець! Я вчився з ним разом у Казані...

* * *

— Щось я вас не пригадую, — буркнув граф Юзеф Бекерський. — Алє, може, ви ходили лише на деякі лекції?

— Я відвідував усі, — Буйко поклав ногу на ногу, — і пам’ятаю вас дуже добре. Наприклад, ви один з небагатьох не користувалися, папером при підрахунках.

У вітальні палацу в Стратині панував напівморок, у якому обриси предметів ставали нечіткими. Рамена люстр із вишуканими оздобами й завитками, що висіли між вікнами, зливалися в однакові еліпси, шкіряні крісла скидалися на величезні брили, а обличчя предків, зображених на портретах, нагадували бліді плями.

Бекерський відпив трохи вина з келиха, а тоді встав і сперся на плечі двох бородатих чоловіків у мундирах царської армії.

— Ти кажеш, що я брешу, волоцюго? — засичав він.

— Пригадую також, — не отримавши жодного почастунку, Буйко не знав, де руки подіти, — що ви були жорстоким, вас ненавиділи всі казанські шльондри. Цікаво мені, чи про це відомо вашим друзям з Національної партії.

— Тебе зате любили, — усміхнувся Бекерський. — Пам’ятаєш, як на останньому курсі нас навчали битися врукопаш та інших премудростей? Мені тоді розповідали, що ти вкрав батога зі стайні, а тоді прохав якусь власницю борделю шмагати себе ним по спині. Погуляв ти тоді, ой, погуляв! Полюбляв ти це діло, голубчику. Сашо! Дай-но шампанського для мого товариша з університету! Вип’ємо, а тоді мушу з тобою попрощатися, соловейку! У мене купа роботи.

— Дайте мені п’ятнадцять хвилин, — Буйко ледь здригнувся, коли із шампанського вилетів корок. — Тим більше, що я збирався запропонувати шановному колезі те, від чого ви відчуєте себе богом...

— Я часто себе почуваю богом, особливо тоді, коли збираю з моїх підданих данину натурою, — Бекерський підставив келиха під струмінь шумуючої рідини. — Я наче сеньйор, якому належить ius primae noctis. Цієї божественності мені цілком достатньо... А тепер давай коротше про свою пропозицію, любенький, твій час мине, коли спорожніє пляшка.

— Пригадуєте професора Асланова? — Буйко поставив келих на стіл. — Того чи то таджика, чи то узбека?

— Так. Він викладав топологію й елементарну теорію чисел. Казали, що він несповна розуму...

— Він також займався нескінченностями Кантора... Атож, дехто вважав його божевільним, бо він приховував, що належить до ім’яславців. Переписувався з Іваном Паніним...

— З ким?

— З Іваном Паніним, — Буйко прикурив сигарету від довгого сірника, якого йому послужливо простягнув один з росіян. — Тим, що знайшов у гебрайському тексті Біблії купу вражаючих числових конвергенцій...

— Так, уже пригадую, — Бекерський уперто дивився на співбесідника з-під примружених повік. — Він провадив гематричні обчислення й начебто відшукав формулу, згідно якої створено Біблію...

— Під час мого першого візиту до професора Асланова, — Буйко встав і почав кружляти вітальнею під пильними поглядами графських опричників, — знаєте, я про цей ознайомчий візит, коли кожен студент мусить побувати вдома у професора факультету...

— Ці відвідини були неймовірно нудними...

— Мій візит в Асланова таким не був. Коли він довідався, що я глибоко віруюча людина, то запровадив мене до світу чисел і гебрайських літер... Наступного дня я записався на лекції давньоєврейської мови до сходознавця доктора Басового. Протягом двох років я вивчав гебрайську, а з Аслановим ми зустрічалися в нього вдома, де займалися гематріями... Читали Біблію й вели підрахунки. Я не вірив у таємні коди, але не міг відірватися від цих обчислень, зрештою, збіги мене вражали... Все це виглядало настільки неймовірно, що ми почали навіть шукати узагальнення й створювати формули... Пізніше професор Асланов справді опинився в психушці, а я...

— Мене твоє життя не цікавить, — пихато перебив його Бекерський. — У чому полягає твоя пропозиція? Відповідай одним коротким реченням, бо я поспішаю!

— Мені потрібні ваші гроші.

— Навіщо?

— Щоб створити обчислювальну машину.

— Що вона лічитиме?

— Гебрайські літери в Біблії.

— Яким буде результат цих обчислень?

— Результатом стануть магічні квадрати, які...

Бекерський накинувся на свого гостя й вдарив його ребром долоні по шиї. Буйко сповз із крісла й почав хрипіти. Не міг дихати. З уст цибенів струмочок слини.

— Одним простим коротким реченням, ти, собако! — зарепетував Бекерський. — Без будь-яких підрядних! Без жодних «які»!

Розсівся на канапі й широко розкинув ноги взуті в чоботи для їзди верхи. Його посіпаки стояли поруч зі знудженими обличчями. Буйко кашляв і зі свистом втягав повітря.

— Навіщо тобі ці магічні квадрати? Швидко говори, бо я поспішаю!

— У них є код до чисел Харона! — простогнав Буйко.

* * *

— До чого? — запитав Попельський.

— Це я їх так назвав, — Буйко заговорив майже пошепки, і Попельський ледве його розумів. — Давати назви новим речам — це привілей винахідника. Пригадуєте з міфології, яким чином Орфей ошукав Харона?

— Звичайно. Орфей так чудово грав на лірі, що перевізник душ остовпів і пропустив його до Аїду, хоча прибулець був живою людиною. Він навіть не взяв з нього традиційного обола за перевіз... Але яке відношення це має до чисел? Які ще числа? — детектив вочевидь зацікавився. — Адже Харона збила з пантелику музика, а не число.

— Пане, а чим піфагорейці вважали музику?

— Ви праві, — Попельський на мить забув, що говорить із підозрюваним і втягнувся в наукову дискусію. — Справді, числами можна описати музичні інтервали. Тональність залежить від числа. Тональність, отже, і музика, за Піфагором є просто числом.

— Саме так, любий пане, — перевів подих Буйко. — Вона є числом. Майстерно, тонко й бездоганно поєднані Орфеєм числа на певний час позбавили Харона влади над душами. Стали перепусткою, яка дозволила смертному музикантові й поетові проникнути у світ, доступний лише богам. Числа на мить знищили міць богів, перехитрували смерть. А в моєму розумінні вони стали перепусткою до інформації, якою володіє лише Бог, тобто я здатен встановити день будь-чиєї смерті. Коротко кажучи, це стало можливим завдяки відкритій мною послідовності чисел, яку я назвав послідовністю Харона.

— А звідки ви взяли цю послідовність? — Попельський продовжував звертатися до