Читати книгу - "ПІдмІна ПринципІв, Vladimir L"

1.3. «Кожен правий по-своєму» — привабливий лозунг, що створює ілюзію свободи, але підриває спільне поле істини

Ідея, що «кожен правий по-своєму», на перший погляд здається прогресивною й гуманною. Вона звучить як заклик до поваги думок, толерантності до різниць і відмови від авторитарного нав’язування поглядів. В умовах культурного різноманіття, плюралізму, глобальної комунікації та загостреної соціальної чутливості — це навіть свого роду моральний ідеал. Але за зовнішньою привабливістю цього лозунгу приховується глибоке філософське зсування, що призводить до підриву самої можливості істини, відповідальності і діалогу.

Релятивізм як основа
Філософською основою цього твердження є релятивізм — переконання, що всі істини рівноправні і залежать від індивідуального чи культурного контексту. Згідно з цією логікою, немає універсальних стандартів — ні в істині, ні в моралі, ні в естетиці. Те, що справедливо або правильно для одного, не обов’язково має бути таким для іншого. Здається, усе чесно. Але тут важливо побачити тонку підміну:

Від визнання різноманіття поглядів — до відмови від ідеї спільних засад.
Від свободи судження — до розмивання самої можливості судження.
Від терпимості — до інтелектуальної байдужості.

Ілюзія свободи, яка веде до порожнечі
Коли ми говоримо: «У кожного — своя правда», ми, по суті, проголошуємо, що немає єдиної правди. Це дає ілюзію свободи — адже ти можеш думати і говорити що хочеш, і все це буде «правильно». Але ілюзія свободи не дорівнює справжній свободі. Свобода вимагає орієнтирів, відповідальності та меж, всередині яких і відбувається усвідомлений вибір.

Коли все стає «рівноправною точкою зору», втрачається саме поняття обґрунтованості. Науковий факт зрівнюється з особистою думкою, філософська ідея — з емоційною реакцією, моральний принцип — з зручною звичкою. Релятивізм не просто допускає багато точок зору — він скасовує різницю між знанням і невіглаством, між правдою і брехнею.

Руйнування діалогу
Іронія релятивізму в тому, що він убиває саме те, що проголошує — можливість діалогу. Адже справжній діалог передбачає, що співрозмовники прагнуть до спільного розуміння, до взаємного розкриття істини. Вони можуть не погоджуватися, але говорять мовою, де можлива істина, логіка, аргумент, критерій. А якщо кожен «правий по-своєму», тоді ніхто не зобов’язаний нікого слухати. Виникає замкнена система особистих думок, в якій аргумент стає марним — бо все суб’єктивно.

Моральна аморфність і відмова від совісті
У етичному вимірі релятивізм веде до моральної аморфності — все дозволено, якщо це вписується у твою «правду». Вбивця може виправдати себе травмою дитинства. Брехун — своїм правом на захист. Зрада — «складними обставинами». Якщо немає загальної шкали добра і зла — тоді немає підстав для каяття, самоаналізу, зміни. Совість замінюється комфортом власної правди, а внутрішня праця — самовпевненою позицією.

«Я так почуваюся — отже, це правильно».
«Я так бачу — отже, це істина».
«Мені так зручно — отже, це чесно».

Так свобода думки перетворюється на ліцензію на безвідповідальність.

Приклади з життя

• Медіапростір. Новини і чутки, думки і факти, правда і фейк — все сприймається на рівних. Головне — як «зайшло», скільки зібрало лайків і хто це сказав. А істина? Вона давно стала «точкою зору».
• Освіта. Учень сперечається з викладачем, стверджуючи: «це ваша думка, а в мене — своя». Навіть якщо йдеться про елементарні факти або логіку.
• Політика і культура. Критика замінюється особистою образою. Кожен діалог про цінності обертається звинуваченням у «нав’язуванні». Все стає приватним, навіть якщо наслідки — спільні.

Аналогія: плавання без берегів
Уявіть, що суспільство — це велике озеро, у якому плавають човни. У всіх — різні напрямки, цілі, швидкості. Але раніше існували спільні береги, до яких можна було прагнути. Або хоча б карта з орієнтиром. У світі релятивізму ніхто більше не знає, куди плисти. Кожен обирає «свою» точку, і незабаром це перетворюється на хаотичний рух, де човни зіткнуться, зіб’ються з курсу — і ніхто не може сказати, що сталося, бо всі праві по-своєму.

Підміна істини зручністю
Напевне, найнебезпечніший бік лозунгу «кожен правий по-своєму» — це заміна істини комфортом. Ми більше не шукаємо, що вірно — ми обираємо, що приємно. Істина перестає бути тим, до чого прагнуть через сумнів, біль, зусилля. Вона стає річчю на замовлення — зручно, швидко, під себе.

«Твоя правда тобі, моя — мені. Не лізь до мене зі своїми роздумами, мені й так добре».

Але саме в цьому й полягає сучасна підміна — зі свободи зробили тишу, з плюралізму — ізоляцію, з поваги — байдужість.

Висновок
Фраза «кожен правий по-своєму», як і весь релятивізм, веде до того, що істина перестає існувати як орієнтир. Замість діалогу — паралельні монологи. Замість розрізнення — злиття. Замість відповідальності — байдужість. І на цьому фоні особливо легко маніпулювати сенсами, нав’язувати потрібні ідеї, адже у світі, де немає істин — немає і брехні, немає й викриття.

Щоб повернути ясність, потрібно знову повірити в те, що істина існує, навіть якщо вона не завжди зручна, і що не вся думка — знання, не вся правда — твоя. Лише тоді можна буде вийти з галасливого лабіринту «особистих істин» до справжнього, усвідомленого мислення.

1.4. Істина стає «незручною» і замінюється інтерпретацією, маніпульованою масами та елітами
В епоху постправди та інформаційного достатку істина — особливо об’єктивна, перевірена, що вимагає зусиль і відповідальності — перестає бути бажаною. Істина стає незручною. Вона заважає комфортному споживанню, ускладнює ідеологічні схеми, викликає внутрішнє напруження, вимагаючи не просто думки, а переосмислення. У відповідь на це суспільство, а особливо його владні та медійні структури все частіше підміняють істину інтерпретацією, яка є гнучкою, керованою і адаптовною під будь-які потреби — чи то політичні, комерційні чи психологічні.