Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

Джудіт судомно ковтнула слину.

— Тіло Ендрю було в морі більше доби. Мій чоловік упізнав його, але… то було не просто. До нього дісталися риби. Чому б я хотіла… — Вона змовкла й звузила очі. Її голос перетворився на шепіт. — Чого ти намагаєшся цим досягти, Майє?

Майя лише поглянула на неї.

— Чому ви платите Тому Дуґлассу?

Вона не поспішала.

— Скажімо, що слова Джо про смерть Ендрю — правда.

Майя чекала.

— Скажімо, що Ендрю вчинив самогубство. Я була його матір’ю. І я не бачила, що йде до того. Я не змогла врятувати Ендрю за життя. Але, можливо, я можу захистити його зараз. Розумієш?

Майя розглядала її обличчя.

— Звісно, — сказала вона.

Але вона не розуміла.

— Що б не сталося з Ендрю, від чого б він не страждав стільки років тому, це не має жодного стосунку до цього дня. Не має жодного стосунку до Джо чи до твоєї сестри.

Майя ні на мить їй не повірила.

— А платежі Роджеру Кірсу?

— Я вже сказала. Це неправда. Керолайн усе вигадала. Тут більше не було чого ловити. Поки що. Майї потрібно копати далі, дістати більше інформації. Цьому пазлу досі бракувало багатьох деталей.

— Мені краще піти.

— Майє?

Вона чекала.

— Керолайн не єдина потребує відпочинку. Вона не єдина прагне так сильно і може бачити те, чого немає.

Майя кивнула.

— Розумно, Джудіт.

— Хотіла б я, щоб ти дозволила Мері чи мені тобі допомогти.

— У мене все добре.

— Ні. Ми обидві це знаємо. Ми обидві знаємо правду, так?

— Яку саме правду, Джудіт?

— Мої хлопчики сильно постраждали, — сказала Джудіт із надривом у голосі. — Не роби цю помилку, не муч їх іще більше.

Розділ 22

Лілі у дворі гралася з дядьком Едді у квача, коли Майя повернула за ріг, пригальмувала й зупинилася на узбіччі. Мить вона просто сиділа й дивилася. З головного входу вийшла Алекса та приєдналася до веселощів. Вони з батьком удавали, що не можуть наздогнати Лілі, драматично падали на землю, не дотягуючись до неї, і навіть з відстані, навіть з піднятим склом у авто Майя чула, як Лілі сміється та верещить.

Гидко сентиментальне питання, яке надто все спрощує, але чи є у світі звук, радісніший за чистий дитячий сміх? Вона помітила іронію різниці між звуками: цим, який так рідко дзвенів у Майїних вухах, і тими, що ночами нещадно її переслідували, але далі розмірковувати про таке не було сенсу. Тож вона вивела авто знову на дорогу, почепила на обличчя усмішку й під’їхала до будинку Клер та Едді.

Майя коротенько просигналила й замахала рукою. Едді обернувся, його обличчя розпашіло від напруження, він теж махнув. Майя вийшла з машини. Алекса виструнчилася. Лілі не сподобалося, що Едді з Алексою зупинили гру, тож вона й далі плескала їх по ногах, щоб вони знову за нею побігли.

Алекса підійшла до тітки, обійняла її. Едді поцілував у щоку. Лілі схрестила руки й надулась.

— Я лишаюсь! — вимогливо заявила вона.

— Можемо погратися у квача вдома, — сказала їй мати.

Нічого дивного, що це Лілі не сподобалося.

Едді поклав руку Майї на плече.

— Маєш хвилинку? Хочу тобі показати одну річ, — він розвернувся до дочки. — Алексо, ти не проти подивитися за Лілі ще кілька хвилин?

— Звісно.

Лілі посміхнулася. Заходячи до будиноку за Едді, Майя знову почула сміх.

— Я перевірив записи по E-Z Pass Клер, — сказав він. — Наскільки я бачу, вона їздила до того Дуґласса двічі за один тиждень.

— Мене це не дивує, — сказала Майя.

— Я і думав, що не здивує, але може здивувати її маршрут після другого разу.

Едді роздрукував записи. Він передав їй листок і вказав на перший виділений розділ.

— За тиждень до вбивства, — вів далі, — Клер їздила в Лівінґстон. Бачиш, там відмічено час?

Вона кивнула. 8:46 вечора.

— Тоді, якщо поглянути далі, о 9:32 вона виїхала на Парквей, а не на платну магістраль. Бачиш наступні кілька рядків?

— Так.

— Вона не поїхала додому, — сказав Едді, — натомість попрямувала на південь. На 129 з’їзді повернулася з Парквей на платну магістраль Нью-Джерсі й виїхала на 6 з'їзді.

Це було в самому низу сторінки. Майя знала, що шостий з’їзд вів до платної магістралі Пенсильванії.

— Що далі? — спитала вона.

— Ось тут. Вона поїхала на південь 476 федеральною трасою.

— До Філадельфії, — сказала Майя.

— Чи принаймні в її напрямку, — сказав Еллі.

Майя віддала йому папірці.

— У Клер були якісь причини бути там того дня?

— Жодної.

Вона не питала його про друзів, яких Клер могла там відвідати, чи про шопінг, чи про раптову можливість спасти їй на думку відвідати Зал Свободи.[40] Клер там була не з такою метою. Вона говорила з Томом Дуґлассом. Дізналася від нього те, що привело її до Філадельфії.

Майя заплющила очі.

— Не хотілося тупих жартів про Дзвін Свободи,[41] — сказав Едді, — але чи не час бити в усі дзвони?

Майя не мала вибору, тож довелося знову йому збрехати.

— Ні, — сказала вона. — Це поки нічого мені не говорить.

Насправді говорить, хоча й туманно.

Керолайн нагадала їй, що коли помер Ендрю, вони з Джо обоє ще вчились у школі. У приватній школі, якщо точніше. Елітній приватній школі для багатіїв під назвою Академія Франкліна Біддла.

Розташованій саме поблизу Філадельфії.

Ейлін зателефонувала їй дорогою додому.

— Пам’ятаєш, як у нас була традиція їсти китайську їжу щосереди ввечері?

— Звісно.

— Я її поновлюю. Ти вдома?

— Майже.

— Чудово, — сказала Ейлін із надмірним ентузіазмом. — Я візьму наше улюблене.

— Щось не так?

— Буду за двадцять хвилин.

У Майї в голові крутилося надто багато варіантів. Спочатку вона спробувала не зважати на них. Хоч на мить. Повернутися до основ. Ти знаєш тільки те, що знаєш. Люди переважно спрощують лезо Оккама до того, що правильна відповідь, як правило, найпростіша. Але насправді монах-францисканець Вільгельм з Оккама хотів наголосити на тому, що не варто ускладнювати речі, не варто вибудовувати теорії, якщо існують прості пояснення. Варто спростити. Забрати надлишки.

Ендрю помер. Клер померла. Джо помер.

Але водночас вона не могла просто відкинути усе, про що дізналася, чи не так? Чи могла вона відмовитися від побаченого на власні очі? Чи варто прийняти найпростішу відповідь? І яка відповідь — найпростіша?

Що ж, це неприємно.

Але можна просто потренуватися. Розкласти все по поличках. Бути якомога об’єктивнішою. Тоді запитати себе: чи надійна людина, яка бачила те відео з прихованої камери, чи