Читати книгу - "Бібліотека душ"

— Але він вас не вбив, — відзначив я.

— Витвори — прагматичні створіння, а помста — не надто великий мотиватор, — відповів Бентам. — Тепер Джек ще більше, ніж раніше, був одержимий ідеєю знайти Абатон. Але для цього йому потрібна була моя машина. І я, щоб нею керувати. Я став його бранцем, його рабом, а Диявольський Акр перетворився на таємний штаб для невеликого, проте впливового контингенту витворів, що заповзялися відшукати й зламати двері до Бібліотеки душ. І це, як ви вже, напевно, здогадалися, їхня головна мета.

— Я думав, вони хочуть відтворити реакцію, яка зробила з них порожняків, — сказав я, — тільки щоб усе було крутіше і краще. «Цього разу все буде правильно», — останнє речення я взяв у повітряні лапки.

Бентам спохмурнів.

— Де ви про це чули?

— Один витвір перед смертю розказав, — пояснила Емма. — За його словами, для цього їм і потрібні всі імбрини. Щоб реакція була потужнішою.

— Повна нісенітниця, — пирхнув Бентам. — Це, мабуть, просто прикриття, щоб збити вас зі сліду. Хоча цілком можливо, що витвір, який вам ці побрехеньки переказав, сам у них щиро вірив. Про пошуки Абатона знало тільки Джекове коло втаємничених.

— Але якщо їм не потрібні імбрини для реакції, — сказав я, — то навіщо вони їх викрадають? Це ж зайвий клопіт.

— Бо загублений контур Абатона не просто загублений, — відповів мені Бентам. — Згідно з легендою, перед тим, як його було втрачено, його також замкнули. І зробили це імбрини. А якщо точніше, то дванадцять імбрин, що прилетіли з дванадцяти найвіддаленіших куточків царства дивних. І тому, хто зуміє знайти Абатон, знадобиться допомога тих самих дванадцяти імбрин, або ж їхніх нащадків, щоб розпечатати контур. Тож не дивно, що мій брат викрав рівно дванадцять імбрин. На те, щоб вистежити їх і вполювати, в нього пішли роки.

— Я так і знав! — вигукнув я. — Просто відтворити реакцію, яка зробила з них порожняків, — це якось дрібно. За цим мусило стояти щось інше.

— Отже, він знайшов, — сказала Емма. — Коул не став би запускати все в дію й викрадати імбрин, якби не знав, де Абатон.

— Ви ж казали, що це легенда, — нагадав я. — А тепер так про нього говорите, наче він реально існує. То де правда?

— Офіційна позиція Ради імбрин проголошує, що Бібліотека душ — це казка, не більше, — відповів Бентам.

— Мені байдуже, що там проголошує Рада, — відказала Емма. — Як вважаєте ви?

— Моя думка — це моя думка, — ухильно відповів він. — Але якщо Бібліотека насправді існує і Джек зуміє її знайти та відкрити, то вкрасти звідти душі він усе одно не зможе. Він про це не знає, але йому потрібен третій елемент. Третій ключ.

— І що ж це? — спитав я.

— Забрати глечики з душами не зможе ніхто. Для більшості вони будуть невидимі й недотикальні. Їх не здатні торкнутися навіть імбрини. У казках їх можуть бачити й брати до рук лише особливі знавці. Їх називають бібліотекарями. А жоден бібліотекар не народжувався ось уже протягом багатьох тисяч років. Якщо Бібліотека й існує, то, крім порожніх полиць, Джек там нічого не знайде.

— Аж на душі відлягло, — зрадів я.

— І так, і ні, — похитала головою Емма. — Що він зробить, коли зрозуміє, що імбрини, на яких він так довго полював, нічим йому не допоможуть? Він осатаніє!

— Це те, чого я найбільше боюся, — визнав Бентам. — У Джека погана вдача. А коли мрія, яку він так довго плекав, помре…

Я спробував уявити, що це може означати, усі ті тортури, на які здатен такий, як Коул, але мій розум відсахнувся від цієї думки. І схоже було на те, що ті самі жахіття транслювалися Еммі, бо слова, які вона промовила наступними, були гострі й заряджені гнівом.

— Ми їх повернемо.

— У нас із вами спільна мета, — промовив Бентам. — Знищити мого брата і йому подібних та врятувати мою сестру й подібних їй. Я вірю, що разом ми зможемо і те, й те.

Тієї миті він здавався таким маленьким: тонув у масивному дивані, до хитких ніг тулився ціпок, — що я ледь не розсміявся.

— Як? — зірвалося з моїх губ. — Тут потрібне ціле військо.

— А от і ні, — відповів він. — Війську витвори легко дадуть відсіч. На щастя, в нас є дещо ліпше. — Він подивився на нас із Еммою, і його губи вигнулися в усмішці. — У нас є ви двоє. А вам пощастило, що у вас є я. — Бентам сперся на ціпок і повільно звівся на ноги. — Вас треба переправити в їхню фортецю.

— Вона в них якась непроникна, — сказав я.

— Бо, умовно кажучи, так і є, — відповів Бентам. — У ті роки, коли Диявольський Акр був тюремним контуром, у ній утримували найгірших з найгірших злочинців. Після того, як повернулися витвори, вони облаштували в ній свою домівку. І те, що колись було в’язницею, з якої ніхто не міг утекти, перетворилося на фортецю, до якої ніхто не може проникнути.

— Але ви знаєте, як туди пробратися, — здогадалась Емма.

— Не виключено. Якщо ви мені допоможете, — сказав Бентам. — Коли прийшов Джек зі своїми витворами, вони викрали серце мого Панконтуркону. Примусили мене зламати мою машину, скопіювати її контури й відтворити їх усередині їхньої фортеці, щоб вони могли продовжити роботу в більш захищених умовах.

— То є… ще один? — здивувався я.

Бентам кивнув.

— Мій — це оригінал, а їхній — копія, — сказав він. — Вони між собою пов’язані, в кожному є двері, які ведуть до іншого.

Враз Емма сіла рівно.

— Ви хочете сказати, що ми можемо використати вашу машину, щоб проникнути в їхню?

— Саме так.

— Тоді чому ви цього не зробили? — спитав я. — Ще багато років тому?

— Джек завдав моїй машині таких непоправних пошкоджень, що я думав, її неможливо полагодити, — відповів на це Бентам. — Протягом багатьох років у ній функціонувала тільки одна кімната: та, що веде до Сибіру. Ми невтомно шукали, але так і не знайшли шляху через неї до Джекової машини.

Я згадав чоловіка, який вдивлявся в розколину — наче шукав там, глибоко в снігу, двері.

— Нам треба відчинити інші двері, інші кімнати, — сказав Бентам, — але для цього мені потрібна адекватна заміна для тієї частини, яку вкрав Джек, — динамо-машини з самісінького серця Панконтуркону. І дещо може спрацювати, я давно підозрював. Однак це дуже могутня, дуже небезпечна деталь. Вона є в наявності тут, у Диявольському Акрі, але роздобути її було для мене неможливо. Дотепер.