Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Раніше, перш ніж ми заприятелювали, Чаро зовсім не довіряв мені. Хоч що там ставалось, він прикривався своєю байдужістю. Тоді Чаро подобався мені куди більше. Ми розуміли один одного, коли йшлося про віру; Чаро був у захваті від моїх влучних пострілів, завжди тиснув мені руку й усміхався, коли вдавалося підстрелити особливо рідкісну дичину. Мені це лестило й було приємно. М'Кола вважав ці перші успіхи простою випадковістю. Мовляв, побачимо далі. Ми тоді ще не вполювали чогось вартого уваги, та М'Кола, власне, й не був моїм зброєносцем. Він був зброєносцем містера Джексона Філіпса, а до мене його приставили тимчасово, тож я для нього нічого не означав. До мене він не виявляв ні прихильності, ні неприязні. А до Карла ставився з чемною зневагою. Кого він любив, то це Маму — мою дружину.
Того вечора, коли було вбито першого лева, ми вертали до табору вже зовсім поночі. Полювання вийшло невдале, сталося непорозуміння. Ми заздалегідь домовилися, що першою вистрелить Мама, та оскільки ми вперше вийшли на лева, а вже був вечір, надто пізня пора для полювання на лева, то після першого влучного пострілу по ньому могли стріляти всі підряд. Задум був розумний: сонце вже заходило, і, якби поранений лев сховався в хащах, ми б мали з ним клопоту в темряві. Пригадую, яким жовтим, головатим і здоровенним видався мені лев проти маленького деревця, схожого на садовий кущ, і коли Мама, ставши на коліно, звела рушницю, мене так і поривало сказати, щоб вона прицілилась певніше. Ляснув короткий постріл з манліхера, й лев підтюпцем побіг ліворуч, широко й водночас легко та тихо перебираючи лапами, мов велетенський кіт. Я вистрелив із спрінгфіл-да, лев упав і завертівся, я вистрелив удруге, але надто поспішно, і куля тільки збила біля нього хмарку пилу. Лев уже лежав, розпластавшись, на животі; сонце щойно торкнулося вершечків дерев, яскраво зеленіла трава, а ми підступали до лева, як ото Каральний загін чи якась банда, з рушницями напоготові, не знаючи, чи він убитий, чи тільки приголомшений. Коли ми підійшли близько, М'Кола жбурнув у нього каменем і влучив левові в бік, і з того, як камінь ударився об непорушне тіло, можна було визначити, що звір неживий. Я був певен, що вбила його Мама, але знайшов тільки одну дірочку від кулі в задній частині тулуба під самим хребтом: куля пройшла майже наскрізь і застрягла в грудях. Вона промацувалась під шкурою, і М'Кола, зробивши надріз, витяг її. То була чотирнадцятиграмова куля від мого спрінгфілда, саме вона й звалила його, пробивши легені й серце.
Мене так вразило, що лев упав мертвий від одного пострілу, коли ми чекали нападу, героїчного двобою й трагічного кінця, що я відчував скоріше розчарування, ніж радість. То був наш перший лев, ми були зовсім не досвідчені мисливці й сподівались чогось іншого. Чаро і М'Кола потисли руку Мамі, потім Чаро підійшов до мене і теж потис мені руку.
— Гарний постріл, бвана, — мовив він на суахілі.— Піга м’узурі.
— Ви стріляли, Карле? — спитав я.
— Ні, тільки збирався, коли вистрелили ви.
— А ви не стріляли, Старий?
— Теж ні. Ви б почули. — Він відкрив затвор і вийняв два патрони сорок п'ятого калібру.
— Я певна, що не влучила, — сказала Мама.
— А я був певен, що це ти вбила його. Я й зараз так вважаю, — заперечив я.
— Мама влучила, — сказав М'Кола.
— Куди саме? — спитав Чаро.
— Влучила, — повторив М'Кола. — Влучила.
— Це ви поклали його, — сказав мені Старий. — І він перекинувся як кролик.
— Щось мені не віриться.
— Мама піга, — наполягав далі М'Кола. — Піга сімба.[58]
Коли ми, поночі вертаючц до табору, побачили багаття, М'Кола раптом зайшовся зливою швидких співучих, на високій ноті слів мовою вакамба, скінчивши словом «сімба». І з табору гукнули щось у відповідь.
— Мама! — закричав М'Кола. Тоді знов полився потік слів. Потім: — Мама! Мама!
Із темряви вигулькнули носії, кухар, білувальник, слуги й старший провідник.
— Мама! — не переставав вигукувати М'Кола. — Мама піга сімба!
Увесь гурт пританцьовував, в такт приплескуючи долонями, із грудей вихоплювались протяглі, хрипкі, ніби рикання лева, крики, які означали приблизно: «От так Мама! От так Мама! От так Мама!»
Швидкоокий білувальник підняв Маму вгору, велет-кухар і слуги підхопили її, інші товпилися довкола, випростуючи руки, щоб бодай підтримати її; пританцьовуючи, всі обійшли довкола багаття й попрямували до нашого намету, співаючи:
— От так Мама! Ха! Ха! Ха! От так Мама! Ха! Ха! Ха!
Вони виконували танок і‘ пісню про лева, наслідуючи його глухий задишливий рик."Біля намету вони опустили Маму на землю і кожен соромливо потис їй руку, провідники й слуги казали: «М'узурі, мемсаїб», а М'Кола й носії — «М'узурі, Мама»«вимовляючи це з особливим почуттям.
Пізніше, коли ми сиділи на стільцях біля вогню зі склянками віскі, Старий сказав моїй дружині:
— Це ви застрелили лева. М'Кола вб'є кожного, хто скаже, що не ви.
— Знаєте, мені вже здається, ніби його й справді застрелила я, — відповіла Мама. — Не уявляю, як би я почувала себе, коли б справді сталося так. Запишалася б далі нікуди. Як чудово почувати себе переможцем!
— Добра наша Мама! — мовив Карл.
— А я певен, що його застрелила саме ти, — сказав я.
— Ну, годі про це! Мені приємно навіть від того, що всі так думають. Знаєте, мене вдома ніколи ще не носили на руках.
—' В Америці дуже невихований народ, — сказав Старий. — Просто дикуни.
— Ми відвеземо вас на острів Кі-Уест, — мовив Карл. — Бідолашна наша Мама!
— Годі вже про це, — попросила Мама. — Я надто розчулена. Може, їх слід щедро винагородити?
— Вони старались не для цього, — відказав Старий. — Однак, мабуть, непогано б дати їм щось із нагоди свята.
— Я ладна дати кожному купу грошей, — сказала Мама. — Адже ж
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 2», після закриття браузера.
