Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Тривожна ніч 📚 - Українською

Читати книгу - "Тривожна ніч"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тривожна ніч" автора Петро Володимирович Угляренко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49
Перейти на сторінку:
розгубившись, трохи повагалася, але тут же радо підбігла до машини. Оглянувшись на Віктора, мовчки підняла руку і помахала пальцями.

Погоріляк у відповідь махнув їй рукою, а погляд механічно вихопив номер «Жигулів».

— Котіко… — повторював лейтенант уголос. — А ми шукали котика. Та ще й у циліндрі!

Він попрямував до телефона-автомата.

*

За столом сиділа лише молода пара — Геннадій і Віка, а біля них — Віктор. Павлові не сиділося: гримів стільцем, підводився, бо сидячи не міг говорити — такий був схвильований.

— Вікторе, мій друже! Тепер ти розумієш? Вона була безвинна… Чиста, як сльоза… Як світла сльоза радості, що капле мені з ока! Не прилипла до неї брехня, хоч яка була масна! Серце вгадує, воно знає правду — я не помилився. Чуєш, Вікторе? Слова, які говоряться крізь сльози, — правдиві, святі!

Погоріляк погоджувався мовчки. А Павло радів:

— Скільки тисяч знайшли в тої кралі, що вбила Наталю! А всякого краму! У неї на квартирі була друга база! А де її щастя? За найбільші гроші, як бачиш, не купила ні щастя, ні краси, ні любові. Вікторе!..

Геннадія трохи розвеселило і шампанське:

— Якщо воно не у грошах щастя, тоді мені справді пощастило…

На це Віктор закинув:

— Все ж рідко трапляється, щоб у руках студента побували такі дорогі речі — жіночі коштовності — і то повні жмені.

— Золото, перлини… Дорогоцінні камені, — не вгавав Павло. — Як усе блищить! А я за них не дав би одної світлої сльозинки. Якби Наталя знала! їздила з усякими панами зі світу, то, може, й надивилася на легке життя, але не проміняла на нього душі. Вікторе, загинула, а не проміняла!

Вероніка все ще сиділа без слова — чомусь їй незручно було поруч з Віктором, надто — як мовчали. І стиха запитала:

— А все-таки… звідки був той лист, що Геннадій знайшов на подушці?

Віктор чекав нагоди, щоб розговоритися, і охоче взявся пояснювати:

— Видно, було так. Через Наталю спекулянтка гадала активніше зв'язуватися з іноземцями. Вчасно чи не вчасно, Наталя таки спохопилася. Та навіть не помітила, що вже їй на шию накинули зашморг. За дороге намисто ота краля, — глянув на Павла, — виманила у неї наган. Скористалася й такими, здавалось би, дрібницями, як стара фотоплівка… чи конверт. Той конверт був від листа, якого ви таки не одержали, — поглянув на Віку, — виїхали з курорту раніше, і лист повернувся. Хитра бестія взяла його собі з далеким прицілом — викрала з Наталиної сумочки. А фальшивого листа, якого вона потім вложила в конверт, написала, звичайно, сама — під стиль і почерк справжнього… Павло ходив довкола стола:

— Коли я її питав… — ой, чи треба було це питати?! — кажу за того котика… Наталя, пригадую, мені відповіла: вона мене називає рибкою, то я її котиком. Бідна, й не думала, як котик любить рибку. Що він її зжере!

— Не нарікай, Павле, бо саме те слово нам і помогло… Мабуть, Наталя вчула, що ту бестію дехто називає місцевим ім'ям Котіка — тобто Катерина. Таку мала прозивку у своєму злочинному світі…

— Аз усього цього треба винести урок: коли маєш багато, можна задовільнятися й малим, — хотілося Геннадієві показати свою студентську ерудицію.

Чи не перед нею, Веронікою? Віктор усміхнувся:

— Бачу, ти вже кинув збирати ікони. Колекціонуєш афоризми. Можу дати один наш, із юриспруденції: перше, ніж звинуватити, постарайся знайти оправдання.

— Це, по-нашому, напевне, означає: перше, ніж зайти, подумай, як вийти.

Вероніка щиро засміялася. Розвеселив її — таки Геннадій. І Віктор хлопцеві сказав:

— Бачу, ти дотепніший, а значить — умієш розмовляти з дівчатами краще. Здаюся, мовчу.

— Спасибі вам усім, що прийшли, — знову відсунув стільця Павло. — Так воно вже сталося, що Наталя розводила нас, та Наталя ж, бачите, тепер нас і звела. Назавжди. На все, що залишилося, життя.

І обняв за плечі Віктора й Геннадія.

ПЕТРО УГЛЯРЕНКО

Петро Володимирович Угляренко нар. 25 червня 1922 р. на хут. Мила Києво-Святошинського району в родині сільського шевця. У 1940 р. після закінчення середньої школи покликаний до лав Радянської Армії. Учився в авіаційному училищі. З перших днів війни — на фронті. Брав участь в обороні Москви, у Сталінградській операції, у битві на Курській дузі, в боях за визволення Києва, Праги. З лютого 1944 р. І до кінця війни — у Чехословацькій армії, у складі корпусу генерала А. Свободи. Після демобілізації, заочно здобуваючи вищу освіту, працював у газетах «Закарпатська правда» и «Советское Закарпатье», кореспондентом Українського радіо по Закарпатській обл., згодом — завідуючим редакцією художньої літератури видавництва «Карпати», головним редактором студії телебачення в Ужгороді. Очолював кілька років Закарпатську обласну письменницьку організацію. Нагороджений орденом Червоної Зірки, медаллю «За бойові заслуги», кількома військовими чехословацькими медалями. Член КПРС.

Перше оповідання надрукував ще учнем. Окремими виданнями вийшли: документальна повість «20 років за океаном» (1953), книги нарисів, оповідань та повістей «Рясний цвіт» (1954), «Серце матері» (1956), «Іван Мочкош з Ракошина» (1957), «Станція «Піонерія», «Над Боржавою верби шумлять» (1959), «Ой грайте, гуслярики» (1960), «Коли займається зоря», «Доброго ранку, земле» (1961), «Весняна заметіль», «Зустріч з любов'ю» (1962), «В горах Карпатах», «Поразка гросмейстера», «Сумління» (1963), «Неонові вогні» ((1965), «В далекий світ», «Шаги на улице» (1967), «Корінь сонця. З доріг життя» (1972); романи «Одкрий мені дорогу» (1964), «Тільки той, хто знав» (1966), «Талісман» (1969), «День гніву» (1970), «Князь Лаборець» (1971), «Після довгої ночі» (1975).

1 ... 48 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тривожна ніч», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тривожна ніч"