Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Кортик 📚 - Українською

Читати книгу - "Кортик"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кортик" автора Анатолій Наумович Рибаков. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 54
Перейти на сторінку:
трудколоніста… Він привітався з хлопцями, роздягнувся, витягнув з кишені пачку цигарок «Бокс» і закурив.

— Як справи? — спитав його Мишко.

— Посуваються помаленьку. Вчора на четвертий розряд здав.

— Скільки ти тепер одержуватимеш?

— Карбованців дев'яносто, — недбало відповів Коровін, витягаючи з кишені годинник завбільшки з добрий будильник. Він приклав його до вуха і сказав: — Ніяк до майстра не зберусь. Почистити треба.

— Покажи! — Генка взяв у руки годинник і теж приклав до вуха. — Хід на ять.

— Нічого хід, — сказав Коровін, — п'ятнадцять каменів. — Він заховав годинник у кишеню куртки і сказав — Осередок у нас організували, комсомолу. Я вже заяву подав.

Дев'яносто карбованців на місяць і годинник хлопці через силу, але витримали, а це вже було над їхні сили. Вони ще піонери, тільки мріють про комсомол, а Коровін уже заяву подав.

— Нас також скоро в комсомол передають, — сказав Мишко, — прямо з загону. — При цьому він скоса подивився на Генку і Славика.

Вони повалено мовчали, ніби Мишко дійсно сказав правду.

— Знаєте, кого до нас в колонію прислали? — спитав Коровін.

— Кого?

— Борку-жилу.

— Ну?

— Ага. За піхви його батько ледь не вбив. Тоді він і втік. Тепер у нас.

— Ну, і як він?

— Нічого, виправляється.

Знову тричі задзвонив дзвоник. Агріппіна Тихонівна пішла відчиняти двері. Генка стояв посеред кімнати, зніяковілий і мовчазний. Відчинилися двері. В кімнату ввійшла Зіна Круглова… Он воно що! Мишко і Славик багатозначно переглянулись. Генка стояв, не рухаючись з місця, потім, простягнувши руку до столу, пролепетав:

— Прошу…

Зіна пирснула, всі розсміялися. Тоді Генка посмілішав, став в урочисту позу і оголосив:

— Дорогі гості, приймаю поздоровлення і подарунки! Прошу не товпитися і додержуватися черги.

Зіна сміялася невгаваючи. Така вже вона сміхотлива!

Вона подарувала Генці клоуна, схожого своїм патлатим волоссям на іменинника.

— Чудесно! — сказав Генка. — Дівчата, як і завжди, відзначаються акуратністю. Чим же порадують мене хлопці?

— Ах, дійсно, — спохватився Мишко, — мало не забув!

Він відкрив свою сумку і витягнув звідти пакет. Він з таким серйозним виглядом розгортав його, що всі мовчали й напружено слідкували за його руками. Мишко розгортав пакет повільно, не поспішаючи, і схвильоване мовчання присутніх, здавалося, не доходило до нього.

Коли залишився один, останній аркуш і вже ясно вималювалися контури якогось довгого предмета, Мишко зупинився і оглянув усіх. Генка подався вперед від нетерпіння. Мишко розгорнув аркуш… і в його руках блиснуло стальне лезо конька… «Норвежка»!..

Генка обережно взяв у руки коньок. Спочатку він мовчки оглядав його, потім почав обмацувати, провів нігтем по лезу, приклав до вуха, цокнув його нігтем і нарешті промовив:

— Здорово… а де ж другий?

Мишко розвів руками:

— Тільки один… другого не дістав.

У Генки витягнулося обличчя.

— Нічого, — зітхнув Мишко, — поїздиш поки що на одному, а там видно буде.

У Генки був такий жалюгідний вираз обличчя, що навіть Зіна й та не розсміялася. А вже як смішно було уявити собі Генку, що бігає по ковзанці на одному коньку!

Генка поклав коньок на табуретку, глибоко зітхнув і слабким голосом промовив:

— Ну що ж, прошу до столу.

— Стривай, — зупинив його Славик, — адже в мене також подарунок є. — Він засунув руку в портфель, довго там шарив і… витягнув другий коньок.

— Обдурили! — заверещав Генка, потім замовк, уважно подивився на друзів і повільно промовив: — Виходить… колекція, шахи, шкіряна куртка…

— Добре, — перебив його Мишко, — обійдемо для ясності.

Розділ 68

ПУШКІНО

Нарешті прийшла відповідь, з Петрограда.

«Здрастуйте, хлопці! Ваш лист потрапив до мене. По карточках Терентьєвих багато, але все не ті. Колишня домовласниця Васильєва, яку я спеціально відвідала, сказала, що Терентьєв з дружиною справді мешкали в неї до війни, а матуся жила десь під Москвою. Ось все, що я могла взнати. Відносно бюрократизму — обережніше. В Петрограді живе кілька тисяч Терентьєвих, і без точних даних адресу дати неможливо. З комсомольським привітом Купріянова».

— Ось, — сказав Мишко. — Учіться, як користуватися досягненнями науки і техніки.

— Яка ж тут техніка? — спитав Генка.

— Як яка? Поштовий зв'язок хіба не техніка? Ось так діють розсудливі люди, а безрозсудні летять невідомо куди…

Генка у відповідь в'їдливо сказав:

— Тебе вона також здорово підсіла з бюрократизмом. Здорово підсіла…

— Нічого не здорово, — сказав Мишко, — але не в цьому справа. В неділю поїдемо в Пушкіно і візьмемо з собою лижі.

— Для чого лижі? — здивувався Слава.

— Для конспірації.

… В найближчу неділю друзі зійшли на станції Пушкіно. В руках у кожного були лижі і палиці.

Вздовж високої дерев'яної платформи з перекошеним павільйоном тягнулися занесені снігом ларки. За ларками у всі боки розходилися широкі вулиці з чорним обрамленням палісадників. Вони замикали квадрати дачних дільниць, де протоптані в снігу доріжки вели до дерев'яних будиночків із заскленими верандами. Тільки голубі димки над димарями оживляли безлюдне селище.

— По одному боці туди, по другому — назад, — сказав Мишко. — Головне — не пропустити жодної таблички.

— Цілий рік будемо шукати, — сказав Славик. — Краще в сільраді запитати.

— Не можна, — заперечив Мишко, — селище невелике, це викличе підозру.

— Кого нам боятися! — сказав Генка. — Бабуся сама зрадіє, коли ми знайдемо скарб.

— Ти її в очі не бачив, а патякаєш, — сказав Мишко. — Поїхали.

Вони прошукали цілий день, але нікому будинок Терентьєвої не попадався.

— Так нічого не вийде, — сказав Славик, коли хлопці знову зібралися на станції, — половина будинків без табличок. Треба в сільраді запитати.

— Я ж тобі вже раз сказав, що не можна! — розсердився Мишко. — Забули, що Свиридов говорив? Справа дуже тонка. В наступну неділю знову приїдемо і будемо шукати.

Хлопці зняли лижі. Коли вони підійшли до каси, їх гукнули: «Здрастуйте, хлопці!» Вони обернулися і побачили Оленку й Ігоря Буш, акробатів.

Оленка привітно посміхнулася. Її біляві локони падали з-під хутряної шапочки на комір пальта. Ігор, як завжди, дивився серйозно і, потискуючи хлопцям руки, пробасив:

— Скільки літ, скільки зим!

— На лижах каталися? — спитала Оленка. — Чому до нас не заїхали?

— А ми не знали, що ви тут живете, — сказав Мишко.

— Так, ми тут живемо, у нас свій будинок. Ходімо до нас.

— Пізно, — сказав Мишко, — ми приїдемо в наступну неділю.

— Обов'язково приїдемо, — підтвердив Генка і таємниче додав: — У нас тут справа є.

— Яка справа? — спитала Оленка.

— Так, дурниці… — Мишко люто, подивився на Генку.

— Ні, скажіть, — наполягала Оленка.

— Я тітку свою розшукую, — сказав раптом Генка. Оленка здивувалася:

— Але ж вона в Москві, твоя тітка?

— То одна тітка, а це друга. Хіба мені заборонено мати двох тіток?

— І ви її

1 ... 48 49 50 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кортик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кортик"