Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Міфи Давньої Греції 📚 - Українською

Читати книгу - "Міфи Давньої Греції"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Міфи Давньої Греції" автора Катерина Іванівна Гловацька. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 63
Перейти на сторінку:
class="p1">Ще хлопчиком Геракл вчився в Евріта стріляти, бо той був найкращий стрілець в усій Греції. Згодом, мандруючи світом, герой побував в Ойхалії і закохався в Еврітову дочку Іолу, тендітну і ніжну, наче духмяна фіалка. Дівчина теж прихилилася до нього, і вони вже жадали побратись, та крім Геракла, ще багато грецьких і чужоземних мужів сватало красуню Іолу. А цар Евріт зголосився віддати дочку тільки тому, хто влучніше за нього та чотирьох його синів стрілятиме з лука.

Усі женихи відступились, а Геракл прийняв виклик і переміг у змаганні. Проте, коли герой зажадав нагороди — Іоли, цар Евріт глузливо зареготав йому в живі очі, назвав Еврісфеєвим рабом та й вигнав ганебно із дому. І Геракл мусив піти, бо був сам один, а за Еврітом стояли сини і озброєне військо. Герой пішов, глибоко сховавши в серці страшну образу і велику любов до Іоли.

І от тепер, стоячи з Еврітовим сином на міській стіні, Геракл раптом згадав, як ганебно повелися з ним у Ойхалії. Дика лють пойняла героя, в очах йому почорніло, і він незчувся, як зіпхнув свого гостя з міської стіни.

Позбігалися люди, підняли мертвого Іфіта, і тільки тоді Геракл збагнув, як злочинно порушив він святий Зевсів закон. Що ж йому тепер робити, як спокутувати велику провину? Геракл не міг сам дати собі ради і пішов у Дельфи спитати віщу Піфію в Аполлоновім храмі.

Але Піфія відмовилася щось сказати йому, як злочинцеві, і знову Зевсового сина пойняла страшна лють. Нетямлячись із гніву, він вирвав з пророчиці священний триніжок, жбурнув його геть і взявся був руйнувати весь храм. Та його спинила владна рука…

Озирнувшись, Геракл побачив у сяйві й блиску бога Аполлона. Однак герой не схаменувся, — піднявши палицю, він кинувся на свого безсмертного брата.

Страшним гнівом спалахнули божественні очі, і не знати, що сталося б із Гераклом, та Громовержець із захмарного Олімпу кинув поміж своїх синів вогненну блискавку, ще й загримів грізно, протягло.

Брати схаменулись і примирилися. Геракл повернув триніжок до храму, і Піфія, зласкавившись, мовила йому пророчі слова:

— Хай продадуть тебе в рабство на три повних роки, а виторг за тебе хай буде Іфітовим дітям.

Спохмурнів Зевсів син і сумно сказав:

— Я підкоряюсь оракулові і знову стану рабом. Але через три роки піду війною на того, хто винний у моїй ганьбі. Нехай Евріт начувається: і він, і вся його родина через три роки стануть моїми рабами!

Меткий бог Гермес, що опікувався торгівлею, відвіз Геракла морем до азійського узбережжя і виставив його там на продаж як невільника без імені й роду. Купила його Омфала, володарка великої країни Лідії. Вибагливій і примхливій цариці сподобався новий раб, хоч їй і на думку не спало, хто він насправді.

Тільки вдача його, сувора і горда, обурювала Омфалу. Вона залюбки принижувала Геракла, змушувала вбиратися в жіночий одяг і цілісінький день прясти разом із її служницями. А сама натягала собі на плечі важку шкуру немейського лева або кидала її на підлогу і зневажливо топтала ногами.

Та якщо десь у Лідії ставалося лихо, цариця негайно посилала туди Геракла, і він, знов у лев’ячій шкурі, знову з улюбленою палицею в руках, поспішав виручати лідійців — розбивав їхніх ворогів чи карав лихих людей, нищив кровожерних чудовиськ чи приборкував диких звірів.

Так проминуло три довгих роки. Ставши вільний, Геракл одразу ж поспішив додому, до Деяніри й дітей, та в поспіху не забув звернути до острова Евбеї. Дорогою герой набрав собі військо, і люди охоче ставали під його руку, бо знали — йому завжди ласкаво всміхається Ніка, крилата богиня звитяги.

Із тим військом Геракл узяв швидко місто Ойхалію. Цар Евріт і його сини загинули в бою, а царівна Іола попала в полон. Разом із іншими полонянками Геракл відправив її до свого дому, де вже чекала-виглядала його Деяніра.

Смерть і безсмертя Геракла

Перше, що Геракл надумав зробити, ступивши на рідний берег, — це принести священну гекатомбу своєму батькові Зевсу. Поки воїни на лісистому схилі гори Ети рубали дерева і зносили їх докупи для жертовного вогнища, полонянок повели до міста. Туди ж поспішив і вісник Ліхас повідомити Деяніру та взяти в неї святкове вбрання для Геракла, що бажав відправити священну гекатомбу врочисто і пишно.

Наче сонце засяяло яскравіше на небі, коли Деяніра дізналася, що незабаром її чоловік повернеться додому. Втішно було їй бачити і великий гурт полонянок. Придивляючись до них, господиня мимохіть спинила свій погляд на ясночолій дівчині, тендітній і ніжній, як духмяна фіалка.

— Хто ця дівчина? — спитала вона в Ліхаса, але той, не дивлячись в очі, тільки й мовив:

— Не знаю.

— Видно, вона не простого роду, — співчутливо вела далі Деяніра. — Шкода її, такої юної і гарної! Випала їй тяжка доля невільниці, і ця дивна врода незабаром поблякне від сліз.

Деяніра звеліла служницям відвести полонянок і добре нагодувати, а сама вже хотіла йти до своїх покоїв, коли з-за колони визирнув раб. Упевнившись, що Ліхас пішов, він ступив кілька кроків уперед і пошепки мовив:

— Господине, не вір Ліхасові! Він гаразд знає, що то Еврітова дочка, царівна Іола. Саме через неї Геракл пішов на Ойхалію. І не зважай на її зажурений вигляд. У твій дім вона входить не як жалюгідна рабиня, а як горда суперниця.

Нічого не відказала Деяніра, навіть не глянула на раба, тільки сонце їй враз потьмяніло. Наче щось згадавши, вона поспішила у свої покої. Кваплячись, немов била її лихоманка, Деяніра взялася до роботи: дістала надійно схований дзбаночок із кров’ю вбитого кентавра Несса, вмочила в ту кров віхоть вовни і стала мастити святкове вбрання свого чоловіка.

Добре помастивши, вона склала його до скриньки і гукнула Ліхаса.

— Неси мерщій Гераклові святковий одяг, та не відчиняй скриньки, щоб сонце його не псувало і щоб люди не бачили. Хай усім буде несподіванкою таке гарне вбрання.

Ліхас пішов, а Деяніра ще довго блукала покоями, ніде не знаходячи собі місця. Так перебула вона ніч і тільки на ранок заснула. Збудило її сонце, що вже високо підбилося вгору і заглядало до неї у вікно.

Раптом Деяніра побачила: той віхоть вовни, що ним вона вчора мастила Гераклове вбрання, а потім кинула недбало на підлогу, тепер, під сонячним промінням, перетворився на чорну грудку і наче пінився гарячою кров’ю.

Страшний здогад блискавкою сяйнув Деянірі: Несс збрехав, навмисне збрехав, щоб помститися Гераклові. Його кров — не приворотне

1 ... 48 49 50 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Міфи Давньої Греції», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Міфи Давньої Греції"