Читати книгу - "...I жодної версiї!"

Вона розповiла, що Григорiй мав одружитися на нiй, десять-п'ятнадцять рокiв рiзницi не велика бiда, — але вони приховували свої взаємини вiд матерi. Коли ж Вiта довiдалася, що сама стане матiр'ю, то вирiшила вiдкритися Килинi Сергiївнi. У суботу приїхала до Києва i все розповiла. Мати дуже лаяла її, плакала, навiть спробувала побити. Але врештi-решт, коли Вiта пообiцяла, що не пiде за цього, зi слiв матерi, "пройдисвiта i розпусника", вони помирилися, i Килина Сергiївна повела її до знайомої акушерки. Мати наполягала, щоб Вiта пiсля операцiї полежала кiлька днiв у неї, але та не погодилася i поїхала додому. Вночi, у поїздi, їй стало погано, i в Одесi її прямо з поїзда повезли у лiкарню. Тепер вона знає, що бiдолашна мама була права. Григорiй — пiдла людина, мерзотник i бiльше нiколи не переступить її порога.

Коваль, слухаючи Вiту, спiвчутливо кивав. Батькiвським серцем вiн розумiв, яку трагедiю переживай зараз юна Христофорова. Якоїсь митi йому здалося, що у крiслi, плачучи i задихаючись вiд обурення, сидить не щупле, колюче дiвча по iменi Вiта, а її київська однолiтка. Голову його сушила думка: чи могло б таке трапитися з його Наталкою? Ранiше вiн смiливо мiг би дати на таке запитання тверду, однозначну вiдповiдь. Але тепер, коли з'явився цей Хосе?

Що стосується Вiти, то, може, й на краще, що не народила. Що б робило це безпомiчне, розгублене дiвчисько з дитиною, що могла дати майбутнiй людинi?! Надто вже багато з'явилося зараз безбатченкiв, i малолiтки-матерi не знають, як упоратися iз клопотом, який упав на їхнi плечi. I у кiнцевому пiдсумку за помилки юних батькiв розплачуються без вини винуватi дiти, якi частенько потрапляють у поле зору його колег…

Але як вiн смiв подумати у цьому зв'язку про свою Наталку?! Нi! Його донька нiяк не схожа на цю нещасну дiвчину!.. Та все ж таки де вiн узявся, цей Хосе?!.

Користуючись тим, що Вiта розбалакалася, Дмитро Iванович спитав її, що вона знає про друге, пiдпiльне, життя Потоцького, про його дiловi зв'язки i комерцiю. У вiдповiдь на це дiвчина тiльки похитала головою. Коваль зрозумiв, що "пан Потоцький" свої справи Вiтi не дуже вiдкривав. Однак про шкiру дiвчина, на жаль, i не заїкнулася, i Дмитро Iванович подумав, що треба буде пiдказати майоровi, нехай попросить у прокурора постанову на обшук у Христофорової тому, що й тут виявився, нехай i невеличкий, схов сировини.

Усе бiльше переконуючись, що Потоцький не причетний до вбивства Килини Сергiївни, Коваль все ж iще спитав Вiту, що вона робила у недiлю.

— Ви уже були вдома?

— Нi, у лiкарнi.

— Вас хто-небудь вiдвiдував?

Дiвчина здивувалася:

— Аякже! Звичайно, вiн же, цей тип! Як я його тепер ненавиджу!

— Потоцький?

— Вiн.

— I довго був?

— Увесь день i вечiр. Вiн навiть на роботу не ходив у понедiлок, коли забирав мене з лiкарнi. Але я про нього i чути бiльше не хочу!

Коваль остаточно переконався, що версiя про участь Потоцького в убивствi Христофорової повнiстю провалилася…

17

Ця оперативна нарада, яка мала дещо пiдсумувати, не пiдсумувала нiчого. I не тому, що у її учасникiв не було нових даних про загибель Антона Журавля i Христофорової, нових спостережень, фактiв, а тому що цi спостереження або окремi деталi майже нiчого не давали до того, що уже було вiдомо, або навiть заперечували одна одну.

Цього разу зiбралися у прокуратурi, у кабiнетi Спiвака. Довга, вузька кiмната закiнчувалася вiкном, до якого мiж столами i шкiряним диваном нелегко було пройти. Проста неполiрована шафа i невеличкий сейф доповнювали її невибагливе умеблювання. Слiдчий, який працював за другим столом, був у вiдрядженнi, i Спiвак мав у своєму розпорядженнi весь цей невеличкий кабiнет. Коваль i Струць учора повернулися з Одеси, полковник уже встиг допитати Павленка, якого на його прохання iнститут вiдкликав з Єревана, i слiдчий чекав докладної розповiдi про виконану роботу.

Коли Дмитро Iванович i старший лейтенант Струць посiдали на диванi, Петро Якович, зумiвши втиснути своє зовсiм не масивне тiло мiж столом i стiльцем, опустився на нього i нетерпляче поглянув на Коваля.

Полковник, як завжди, не поспiшав. Паперiв з собою на цю нараду не принiс — у Струця був «дипломат», з якого той витяг тоненьку папочку, — i усiм своїм виглядом наче пiдкреслював, що, мовляв, обговорювати поки що нiчого, новин серйозних немає, а те, що є, треба ранiше як слiд виважити, а вже потiм робити якiсь висновки.

— То як, Дмитре Iвановичу? — не витримав нарештi слiдчий. — Що Одеса?

— Одеса як Одеса, — зiтхнув Коваль. — Цього разу вона нас не дуже порадувала i вперед не просунула.

— Що Потоцький?

— Потоцький затриманий одеситами. Пiдозрюється у незаконнiй пiдприємницькiй дiяльностi. У нього, очевидно, буде i стаття про скупку краденої сировини, адже не з повiтря шила чобiтки — та ще у такiй кiлькостi! — пiдпiльна артiль. Але ний зараз опiкується одеський обехаес… Що ж стосується нашої справи, то прямого вiдношення до них iнженер Потоцький не має. Справдi, вiн друг сiм'ї Христофорових, навiть бiльше… Але в день убивства Килини Сергiївни був у Одесi.

— Це установлено?

— Так. Якби у нього i не було б алiбi, то вагомих мотивiв такого злочину з його боку ми не виявили. Дуже можливо, що кравчиня знала про його пiдпiльну дiяльнiсть i вiн, природно, боявся, що ми, оскiльки зацiкавилися нею в зв'язку iз Журавлем, могли дещо довiдатися i про нього. Однак йти на «мокре» дiло без доконечної потреби?.. Нi, це не в стилi Потоцького — тихого комбiнатора, пiдпiльного дiлка, який бiльш за все боїться потрапити в поле зору мiлiцiї. А коли вб'єш, то непросто сховатися… I, крiм того… — Коваль на кiлька секунд замовк, немов роздумуючи, чи варто про це говорити. — Тут iще один момент, признаюсь, зовсiм несподiваний для мене, я сказав би, у наш час рiдкiсний… Справа у тому, що колись "пан Потоцький" залицявся до Килини Сергiївни, мало не вiдразу, як вона вийшла замiж за шкiльного вчителя Христофорова, був коханцем i навiть, здається, збирався забрати її у чоловiка. Потiм першi спалахи пристрастi минули, вони залишилися друзями, i Потоцький навiть зумiв подружитися з самим Христофоровим. Коли внаслiдок розлучення з чоловiком Килина Христофорiвна залишилася одна, iнженер уже не зачiпав шлюбної теми, вiн почав придивлятися до її пiдростаючої гарненької доньки — Вiти… I от минулої суботи