Читати книгу - "Мій тато — кілер"

І як тільки Дмитро зупинився, машина, яка їхала за нами слідом, так само притулилася до тротуару. У ній сиділи четверо.

Вибравшись із машини і підійшовши до них, Сашко постукав у бічне скло. Але йому не відкрили, тому він вирвав одні дверцята, а потім відірвав від сидіння (причому разом з ременями безпеки) одного з азіатів.

Тільки для того, щоб запитати:

— Ну і що вам від нас потрібно?

Але Сашко не встиг цього зробити, бо троє інших уже за мить повисли на ньому.

— Такси, які полюють на ведмедя, — прокоментував Дмитро.

Сашко махнув кілька разів своїми величезними кулаками, і ось серед нападників уже не лишилося нікого, кому можна було б ставити хоч якісь запитання. Тепер усі вони придатні були тільки на те, щоб непорушно лежати на дорозі і тротуарі.

— Що він робить? — запитав Дмитро.

А Сашко схилився і, задерши сорочку на спині одного з повалених ним азіатів і не побачивши звичайного для якудзи татуювання, насупився й почав обмацувати його кишені, сподіваючись знайти в них поліцейське посвідчення. Але того теж не було. Були лише документи з гербом Китайської Якоїсь Там (не має значення) Пам-Пам Республіки.

— Холера ясна, — сказав Сашко. — Це китайці.

А поява китайців у самому центрі Нагано могла означати єдине — нами, чи кимось із нас, зацікавилися тріади.

Тріада («Саньхехой») — таємне товариство, що виникло в південно-східному Китаї в 70-х рр. XVII cm. і вело боротьбу проти маньчжурського панування, яке встановилося в Китаї в XVII cm.

І зацікавились, як виявилося, дуже серйозно.

— Добре, — сказав я. — Роз’їжджаємося. На кого першого нападуть, той нехай одразу подзвонить усім іншим.

Першим довелося дзвонити мені.

Я вийшов з метро, проїхав зупинку автобусом. А вже недалеко від дому зайшов у якіторію купити собі повний пакунок малесеньких курячих шашличків.

— Вечірка? — запитав мене кухар.

— Так, — сказав я, узявши сорок паличок з мікроскопічними шматочками м’яса.

Було б непогано, якби цього вистачило мені одному.

День був холодним. І пакет із м’ясом приємно зігрівав долоню.

Я звернув на вуличку біля свого будинку і побачив на ній одразу п’ять автомобілів із незнайомими номерами.

І штук десять китайців, які попрямували до мене з усіх боків — від стін, з-поза дерев, з під’їздів будинків.

Проживши тут десять років, починаєш розуміти, чим вони відрізняються від японців. А різниця разюча, така ж, як між грузином і азербайджанцем.

Японці все-таки більше схожі на нас. Потім ідуть в’єтнамці, корейці, і вже тоді — китайці. Найазіатськіші з усіх азіатів — жовті люди з берегів Жовтої ріки.

Глянути на обличчя, зрозуміти: «тріада». Кивнути самому собі: «Ага» і, витягши з кишені телефон, викликати натисканням однієї кнопки номер Дмитра:

— У мене вже почалося, — сказав я і кинув телефон в обличчя першого з китайців.

Потім, перехопивши пакунок із якіторі в ліву руку, я стрибнув і вдарив ногою одразу по трьох пласких обличчях.

— Ну?!

Приземлившись, я прийняв захисну стійку і стис кулак. І китаєць, який завмер за п’ятнадцять сантиметрів від мене, побачивши мій кулак, завбільшки з його голову, навіть позадкував.

Але за мить, замруживши очі, він закричав: «Я-а-а-а-а!!!» — й кинувся на мене.

І решта приєдналися до нього:

— Я-а-а-а-а!!!!!

За первісною легендою, метою товариства була помста за вбивство урядовцями ченця з буддійського храму Шао-Лінь-си. Надалі, з розширенням соціальної бази товариства, змінилися сфери діяльності тріад, було висунуто завдання боротьби за майно й соціальні права їх членів. Тріади стають масовою організацією, з численними відгалуженнями по всій країні, однак її вплив поширюється переважно на приморські провінції Китаю.

— Викликати поліцію? — обізвалася жінка з вікна четвертого поверху.

— Навіщо? — запитав я, оглядаючи китайців, що валялися навколо мене. — Краще швидку допомогу.

От тільки я залишився без вечері. Пакунок порвався, і шашлички тепер валялися в крові й у дощових калюжах.