Читати книгу - "Любов у спадок"

Мейзрі замислилася. Напевне, така пропозиція здалася дівці доволі привабливою. До того ж, їй очевидячки хотілося цілуватись, але вона не зважувалася зайти в камеру. Болючі сумніви яскраво позначилися на її простакуватому личку. Еріці раптом стало шкода її. Господи, що ж вона робить? У душі прокинувся сором. Вона ж спокушає нещасну дівчину, щоб жорстоко обдурити! Наступної миті вона мало не розреготалася на все підземелля. Ото сміхота! Це вона — жорстокий, підступний спокусник? Ще запитання, хто кого спокушає.

— Гаразд, — нарешті зважилася дівка. — Тільки справді заприсягнись, як лицар, що не втечеш!

— Присягаюся святим Георгієм, заступником усього шляхетного лицарського стану, — урочисто промовила Еріка, намагаючись дивитися на служницю з обожнюванням, — що не заподію ніякої шкоди твоїй дівочій честі. Можеш бути щодо цього цілком спокійна, — зовсім щиро додала вона.

Мейзрі якось невиразно гмикнула й обережно рушила до масивних дверей, що вели в камеру. Намагаючись рухатися нечутно, Еріка швидко схопила глиняну миску й стала так, щоб двері на мить заслонила її від дівчини. Тепер треба діяти рішуче. Не збирається ж вона, справді, цілуватися з цією немитою вівцею!

Вона набрала в груди якомога більше повітря та зціпила зуби. Почулося рипіння засува, що відсовувався. За дверима щосили пихкала Мейзрі — засув виявився тугішим, ніж вона розраховувала.

— Я чекаю на тебе, люба, — прошепотіла Еріка й заскрипіла зубами від приниження.

Видимо, її заклик додав дівці нової сили. Вона добряче налягла на двері, й вони нарешті піддалася.

— Ну, де ти, красун… — співучо протягла служниця, заходячи в комірку, але скінчити не встигла.

Еріка з усього маху вперіщила її по білявій голові важкою глиняною мискою, так що Мейзрі навіть не охнула — лантухом звалилася на холодну підлогу. Миска розкололася від удару, скалки з грюкотом посипалися вниз. Еріка замружилася й присіла від ляку, очікуючи наступної ж миті розлюченого ревіння охоронця.

До її чималого подиву, все було тихо. Схоже, грюкіт не потривожив міцного сну Робіна. Вона зважилася розплющити очі й подивитися, що накоїла. Мейзрі лежала тихо й не ворушилася.

— О Боже, я вбила її, — перелякалася дівчина.

Вона припала вухом до грудей служниці. Ні, все гаразд. Дівка просто знепритомніла. Швидше! Треба зв'язати її… Еріка обережно визирнула назовні. Стражник спав, виспівуючи величезним носом, і не думаючи прокидатися. Цікаво, скільки в неї часу? Зважаючи на все, Мейзрі — дівка міцна й може опам'ятатися будь-якої миті. Про всяк випадок вона ще раз несильно приклала її по голові скалкою від миски.

— Пробач, люба, — пробурмотіла дівчина. — Може, хоч це відучить тебе беззастережно вішатися на чоловіків. Казали ж тобі, всі англійці — ошуканці.

Еріка швидко змайструвала покляпець із фартуха безтямної служниці та з відразою запхала їй до рота. Так, уже краще… Рештки фартуха подерла на смуги, щоб зв’язати своїй жертві руки й ноги.

За кілька хвилин вона обережно вибралася з камери. З натугою засунула тяжкий засув, прослизнула повз сонного стражника за двері, що вели з підземелля. У камері залишилася зв'язана Мейзрі, яку вона дбайливо вклала на солому й відвернула до стіни. Може, стражник у темряві не відразу помітить підміну й це дасть їй кілька дорогоцінних годин. Бідолашна довірлива Мейзрі… Еріка щиро сподівалася, що їй не надто перепаде від хазяїв, коли вони виявлять дівку в льоху замість бранця. Та й не схоже було, щоб метка куховарка дала себе зобидити. Щось придумає на власне виправдання.

У коридорі Еріка розгублено озирнулася навколо. Тепер лишалося вибратися звідси. Замок Маклейнів був значно більший за Тейндел, і орієнтуватися в ньому було складно. Вона пішла навмання, намагаючись про всяк випадок запам'ятати дорогу. Незабаром дівчина зміркувала, що потрапила в приміщення для слуг. Тут, зважаючи на все, теж недавно скінчилося свято. Посередині стояв стіл, навколо якого валялися без тями п'яні шотландці. Перш ніж ступнути в кімнату, вона уважно озирнулася навсібіч. Начебто все тихо… Пригадала, як Мейзрі казала, що всі в замку перепилися. Так воно і є.

Погляд дівчини наткнувся на найближчого до неї хлопчака, який спав просто на підлозі. З-під його закоченого на литці вовняного гольфа стирчало руків'я невеликого кинджала. Намагаючись ступати навшпиньки, вона підійшла до нього й обережно потягла за навершя, зброя легко ковзнула їй у руку. Як заворожена, Еріка дивилася на кинджал, що ледь мерехтів у пітьмі. Їй спало на думку, що зараз вона може легко перерізати півзамку, поки хто-небудь отямиться. Від однієї цієї думки волосся в неї на голові заворушилося. Вона так яскраво уявила собі мерців із перерізаними горлянками, які валялися скрізь, — у коридорах, за святковим столом, — що їй стало зле. Картина розореного Тейндела знову постала в неї перед очима. Дівчина ковтнула й відсапалася. Ні, тільки не так. Убити ворога в бою — це одне, а різати сонних… Бр-р-р! Вона вибереться й без того. Але кинджал, мабуть, треба забрати з собою. Придасться. До того ж, це буде цілком чесний обмін — її ж бо зброю відняли шотландці.

Еріка швидко покрокувала коридором.

— Де ж тут вихід? — замислено промовила вона.

Коридор перед нею роздвоювався, нагору вели якісь сходи. Дівчина справедливо розсудила, що в панські покої підійматися ні до чого, й вибрала правий поворот. Повинні ж слуги якось потрапляти в замок! І напевне, це мають бути якісь маленькі дверцята, що причаїлися в бічній стіні…

— Агов! Чого це ти тут скрадаєшся, га? — почула вона гучний голос за собою.

Від ляку в неї мало не підкосилися ноги.

— Я тебе запитую, ледарю! — загримів той самий голос. — Відповідай, що ти тут робиш?!

Еріка втягла голову в плечі, озирнулася й побачила дебелого здорованя, здавалося, до