Читати книгу - "Смерть у Бреслау"

цієї перської хроніки. У перекладі він звучить так: «А скорпіони танцювали в їхніх нутрощах». Спокійно, зараз я постараюся відповісти на всі запитання... Повідомлю вам іншу важливу інформацію. Певне анонімне джерело з кінця XIII століття, написане якимось франком, свідчить, що неповнолітніх дітей ватажка єзидів Аль-Шаузі убив «германський рицар». У четвертому хрестовому поході брали участь лише двоє наших співвітчизників. Один із них загинув у Константинополі. Другим був Ґотфрід фон дер Мальтен. Так, панове, це був предок нашого барона.

Мокк захлинувся кавою, на світлий костюм бризнули чорні краплини. Анвальдт здригнувся й відчув дію гормону, який змушує наїжитися волосся на людському тілі. Обоє мовчки курили. Спостерігаючи за враженням, яке він викликав у своїх слухачів, Гартнер аж нетямився з радощів, що доволі дивним чином контрастувало з похмурими розповідями про історію єзидів та хрестоносців. Мокк урвав мовчанку:

— Мені бракує слів, аби подякувати вам за таку докладну експертизу. Ми з моїм асистентом глибоко вражені, тим більше, що вся ця історія проливає нове світло на нашу загадку. Ви дозволите кілька запитань, пане директоре? Запитуючи, я мушу розкрити вам деякі таємниці слідства, які, сподіваюся, залишаться між нами.

— Звичайно. Я слухаю.

— З вашої експертизи випливає, що вбивство Марієтти фон дер Мальтен — це помста через багато століть. Свідченням цього є кривавий напис на стіні вагону, почерпнутий з нікому невідомого твору, який усі вважали втраченим. Перше запитання: чи професор Андре, фахівець у галузі східних мов та алфавітів, міг з якоїсь причини не зрозуміти цей напис? Бо якщо ви це виключаєте, стає зрозумілим, що він свідомо нас ошукав.

— Любий пане, Андре не зрозумів цього напису. Воно й не дивно: цей учений — передусім тюрколог і, наскільки мені відомо, не знає жодної східної мови окрім турецької, арабської, староєврейської, сирійської й коптської. Хроніка Ібн Сахіма написана перською. Єзиди говорили перською, зараз вони користуються курдською. Спробуйте показати чудовому навіть знавцеві староєврейської мови текст мовою їдиш, написаний давньоєврейськими літерами. Присягаюся, не знаючи їдишу, він буде безпорадним. Андре знав арабський алфавіт, оскільки турецькі тексти донедавна записували лише по-арабському. Але перської він не знає, мені це відомо напевно, бо сам був його студентом. Він побачив текст, написаний знайомим йому арабським алфавітом, але майже нічого в цьому тексті не зрозумів. Оскільки він будь-що намагався порятувати свій науковий авторитет, то просто вигадав переклад начебто з давньосирійської мови. А вигадував він, до слова, не раз... Якось навіть вигадав деякі коптські написи і на їхній основі написав докторську дисертацію...

— Якщо Маасс відкрив цю хроніку, уривок з якої опинився на стіні вагона, — заговорив Анвальдт, — значить, він і є вбивця. Хіба що хтось інший, той, хто раніше працював із цим текстом, з якоїсь причини підсунув його Маассові. Пане директоре, чи хто-небудь до Маасса користувався якимсь із цих трьох переплетених разом рукописів?

— Я ретельно перевірив реєстр видачі рукописів до читального залу й відповідь є такою: ні, ніхто до Маасса, починаючи з 1913 року, бо саме тоді розпочато реєстр, не користувався жодним із цих рукописів.

— Любий Герберте, — зазвучав Мокків голос. — У Маасса залізне алібі: 12 травня 1933 року наш учений прочитав дві лекції в Кенігсберзі, що підтвердило шестеро його слухачів. Хоча він напевне має щось спільне з убивцями. Бо навіщо тоді нас ошукав і сфальсифікував переклад тексту з вагона? Окрім того, звідки йому стало відомо, що цей рукопис знаходиться тут? Може, досліджуючи «некролог Марієтти», він натрапив на слід цієї перської хроніки? Але, перепрошую — це вже запитання до самого Маасса. Пане директоре, — знову звернувся він до Гартнера. — Чи можливо, щоб цей текст читав хтось, не залишивши запису в реєстрі видач?

— Жоден бібліотекар не видасть рукопису без запису в зошиті. Крім того, у залі рукописів можуть працювати лише науковці, які мають відповідні рекомендації з університетів.

— Хіба що бібліотекар був у змові з читачем і не зробив запису про видачу.

— Такої змови я не виключаю.

— У вас працює хто-небудь, хто закінчив сходознавство?

— Зараз ні. Два роки тому в мене працював такий собі бібліотекар-арабіст, який переїхав до Марбурга, де отримав посаду в університеті.

— Як його звуть?

— Отто Шпехт.

— Мене непокоїть одне запитання, — тихо промовив Анвальдт, нотуючи в записнику це прізвище. — Чому вбивство Марієтти фон дер Мальтен було таким жорстоким? Можливо тому, що так само жорстоко було вбито дітей цього, так би мовити, архієзида? Невже спосіб помсти повинен був достеменно повторювати злочин, учинений століття тому? Власне кажучи, як усе було? Що говорить про це хроніка?

Гартнер затремтів від холоду й налив собі чергову чашку гарячої кави.

— Слушне запитання. Що ж, дамо слово перському авторові хроніки.

XI
Месопотамія, гори Джабал Синджар, три дні їзди верхи на захід від Мосулу. Другого сафара шістсот першого року Хіджри

Це промовляє Ібн Сахім, син Хусейна, хай змилується над ним Аллах. Наступний розділ містить відомості про праведну помсту воїна Аллаха, дітям сатанинського піра[40]. Хай буде прокляте ім’я його навіки...

Вечірнє сонце опускалося чимраз нижче на блакитному небосхилі. Обриси гір ставали чіткішими, а повітря прозорішим. Над стрімким урвищем повільно просувався кінний загін. На його чолі їхало двоє вершників: хрестоносець