Читати книгу - "Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр, Едуард Фікер"

— Ви можете підтвердити, що ваш син поїхав саме на дачу, а не в якесь інше місце?

— Ні, не можу, хоч він їздив туди щосуботи, з весни і аж до осені.

— Ви можете довести, що він їздив лише на дачу?

Бедржих Фієдлер замислився.

— Я йому вірив…

— Він возив кого-небудь на задньому сидінні?

— Бачити мені не доводилось, а сам він мені не казав. Останнім часом ми жили з ним, наче чужі. Я боявся, що він робить щось таке, з чим мусить критися від мене…

— Коли він повертався після суботніх прогулянок?

— Коли повертався? В неділю. Увечері або вночі. Я не пригадую жодного випадку, щоб він затримався до понеділка… або на кілька днів. Звичайно, він бував на дачі не сам… не кожний має таку волю, як він. Але вони в неділю ввечері роз'їжджалися, а потім, коли треба, він їхав туди знову…

— Схоже на те, пане Фієдлер, ніби ви переконані в тому, що він їздив лише на дачу.

— Ні, — важко зітхнув Фієдлер. — На жаль, не переконаний. Він часто їздив кудись і серед тижня. Куди саме — не знаю. Не думайте, що Арнольд весь час бив байдики. Траплялося, що на тому ж мотоциклі йому доводилось виконувати доручення нашого ательє. Це був меткий і кмітливий хлопець. Проте не любив, щоб ним командували… Інколи працював цілий день, а було й так, що гуляв цілу ніч і повертався додому лише виспатись…

Пізніше я довідався (це було зазначено в протоколі, якого я ще не бачив), що в суботу рано поблизу дачі Фієдлера пройшов невеликий дощ, і на піску біля будинку збереглися сліди мотоцикла. Отже, цілком можливо, що Арнольд Фієдлер був там у суботу. Сліди залишалися й після того, як надворі просохло, аж доки їх не затоптали люди. Однак хоч би приблизно встановити, коли саме Арнольд виїхав з дачі, було неможливо.

— Чи повернувся він до Праги, невідомо, — сказав Фієдлер. — Панове зламали потім замок від гаража, — у мене не було ключів, — і мотоцикла там не виявилось. Нічого особливого вони там не знайшли, хоч і не обмовились про це жодним словом…

Я сів за друкарську машинку і написав, що Бедржих Фієдлер, задовольняючи наше прохання, дозволяє органам безпеки зробити обшук у себе на квартирі і в фотоательє з метою з'ясування причин зникнення його сина Арнольда. Це не зовсім відповідало канонам законодавства, але поступливий батько підписав заяву без будь-яких заперечень. Здавалось, він навіть не знає, в чому полягає різниця між нашим управлінням і міським відділенням громадської безпеки. А коли це так, то переконувати його не було потреби. Не виключено, що випадок з його сином, який зараз вважається карним, виявиться антидержавним злочином.

— Як ви проводите суботні дні, пане Фієдлер? — поцікавився я, покінчивши з паперами.

— Щосуботи зранку ми завжди фотографуємо наречених, — довірливо відповів він. — Потім плівку треба передати для обробки в ательє. Як бачите, цей весь день у нас вщерть завантажений. Я роблю лише коротку перерву на обід. Після цього ми з готовими знімками поспішаємо до замовників, аби ще застати їх за весільними столами. Це вважається так званий поквартирний обхід, і артіль додатково оплачує за нього. Частину фотознімків ми залишаємо у загсі, і, одержуючи посвідчення про шлюб, люди купують їх там. Як складуться обставини сьогодні — не знаю.

— Де ви обідаєте?

— В ресторані. Біля ательє. Там трохи й відпочиваю.

— Ви підете туди сьогодні?

— Сьогодні, мабуть, ні… Я вам буду потрібний?

Я посміхнувся.

— Ви не можете бути непотрібним. Проте поспішайте до свого ресторану. Зараз уже пізно, але, сподіваюсь, для вас там дещо залишилось.

— Мене там знають…

Він був наївним, мов дитина, цей батько, гідний покарання й співчуття.

— От і добре. Ідіть поїжте, а потім трохи зачекайте. Вас знайде там наш працівник. Він скаже, що робити далі. Можливо, у мене виникнуть до вас ще якісь запитання. Ви мене зрозуміли?

— Так, — зніяковіло хитнув він головою. — Я буду чекати.

— Гаразд. У вестибюлі вам доведеться трохи затриматись біля вартового, поки я йому подзвоню. У вас ще немає перепустки, і він, звичайно, вас не випустить.

Бедржих Фієдлер знесилено підвівся, не знаючи, що йому робити — дякувати мені, прощатися чи заперечувати, і вирішив за краще промовчати.

Коли Фієдлер залишив кабінет, я підняв телефонну трубку:

— Негайно виділіть працівника для нагляду за людиною, яка зараз вийде з нашого будинку. Стежте за нею, доки не буде іншого наказу. Якщо ця людина помітить, що за нею стежать, відразу ж повідомте мене. Передавайте інформацію про кожний її крок. Прізвище — Фієдлер, ім'я — Бедржих.

Бедржих Фієдлер, безперечно, знав про свого сина значно більше, ніж розповів.

Стежити за Арнольдом ми не могли, тому встановили нагляд за його батьком. Мене цікавило одно — має випадок з Арнольдом Фієдлером якесь відношення до тайника на дев'ятнадцятому кілометрі чи ні.

Я чекав відомостей від Трепинського, сподіваючись почути щось важливе й нове. Нестерпно хотілося їсти. Про смажену гуску, яка чекала на мене у знайомих, я вже й не мріяв, — вийшов у приймальню і попросив Гонзика Тужиму, щоб він приніс мені з автомата п'ять бутербродів і пачку сигарет.

Але, побачивши перед собою бутерброди, я не відразу взявся за них. Раптово виникла ідея, яка чимдалі видавалася значнішою. Одначе дозвіл на це треба було просити в полковника. Якщо я звернуся до нього зараз, він порадить перш за все перевірити, що зробили