Читати книгу - "Марафон завдовжки в тиждень, Ростислав Феодосійович Самбук"

Наче на підтвердження комендатового оптимізму на пероні з'явився сержант і доповів, що приміський із Стрия прибував до станції.

– А якщо хтось із пасажирів пролізе попід московським? – Бобрьонок вказав на состав, який щойно зупинився.

– Перон заблокований, – пояснив комендант, – і єдиний вихід звідси знов до тунелю.

Бобрьонок вийшов на привокзальну площу. Біля виходу з вокзалу стояли кілька кіосків – за одним з них заховався Щеглов: чудова позиція; площа як на долоні, а тебе ніхто не бачить.

– Поїзд прибуває, – повідомив Бобрьонок і став поруч лейтенанта. Тепер лишалося чекати, набиратися терпіння і чекати, все могло статися, можливо, агента зустрічали не тільки контррозвідники й він передасть рацію зв'язковому чи радистові тут же, на вокзалі чи привокзальній площі, все могло статися, і приймати рішення належало йому, Бобрьоикові. У його розпорядженні машина («віліс» стояв трохи осторонь, біля вокзальних складів) і ще двоє оперативників. Одного з них майор бачив – спирається на ціпок, з торбою в руці, солдат, який після поранення одержав відпустку й повертається до свого Конотопа чи Ніжина…

Військовий патруль, що розташувався посеред площі підкликав офіцера, почав перевіряти документи.

Підійшли дві машини, навантажені ящиками, й солдати, пострибавши з кузовів, розвантажували їх…

Переповнений вщент трамвай – висіли навіть на підніжках – рушив до міста…

Хлопець з пачкою цигарок горлав на всю площу, пропонуючи закурити…

Привокзальний майдан жив своїм буденним життям.

Нараз Бобрьонок помітив, що рух біля виходу з вокзалу посилився: ішли люди з клунками й валізами, з тайстрами та мішками за плечима – отже, прибув приміський і це – його перші пасажири.

Бобрьонок відчув гаряче й збуджене дихання Щеглова: лейтенант також помітив пасажирську метушню і подавав сигнал, що слід бути уважним. Майор стиснув йому лікоть, закликаючи до спокою, але й в нього кров сильніше застукала в скронях.

А пасажири йшли і йшли, переважно до трамвайної зупинки, там одразу утворився натовп; трамваї брали штурмом, з лайками й штовханиною.

Минуло хвилини чотири чи п'ять, агент не з'являвся, ї Бобрьонок подумав: може, трапилось щось непередбачене… Зрештою, агент міг зійти з поїзда на підступах до міста, але ж контррозвідники, що супроводжували його, вже повідомили б їх по рації…

Білявий лейтенант у шинелі із зсунутим на потилицю кашкетом з'явився непомітно – йшов за огрядною тіткою у кептарі з тайстрою, немов супроводжував її, – відстав лише на крок, роздивляючись. У лівій руці ніс жовту валізку – Бобрьонок полегшено зітхнув: отже, рація з ним, ніхто не зустрічав агента й не треба розпорошувати сили.

Тітка попрямувала до трамвайної зупинки, шпигун зупинився на мить, вагаючись, однак, тільки на секунду – певно, побачив вагон, що підходив до вокзалу, й рушив до кільця.

І саме в цей час на нього звернув увагу старший комендантського патруля, лейтенант з червоною пов'язкою на руці. Він зробив знак агентові підійти, той удав, що не помітив, і тоді лейтенант гукнув його.

Бобрьонок незадоволено знизав плечима: краще б цей настирний лейтенант з пов'язкою не втручався не в свою справу, бо солдат із ціпком уже змішався з натовпом на трамвайній зупинці й чекає агента. Але комендантський патруль має право перевірити документи в будь-якого військового, зрештою, це його обов'язок – патрулі одержали вказівку бути надто пильними, й важко мати претензії до цього суворого лейтенанта в насунутій на чоло пілотці.

Агент підійшов до патруля, відкозиряв і поставив валізку на бруківку, затиснувши її ногами. Офіцер простягнув руку по документи, а солдат з автоматом, як і належало за інструкцією, ступив крок убік, зайняв зручну позицію, аби в разі чого затримати порушника.

Білявий розстебнув шинелю. Навіть здалеку Бобрьонок бачив, як широко й дружньо посміхається він, наче й справді перевірка документів була чистою формальністю й нічим не загрожувала йому.

Однак старший патруля не відповів на цю фамільярність, узяв документи й почав уважно перевіряти їх, щось запитав у білявого, і посмішка сповзла в того з обличчя. Певно, офіцер вимагав якихось пояснень, білявий невдоволено поліз до кишені й дістав ще папір, мабуть, продовольчий атестат, Бобрьонок знав, що досвідченому патрульному офіцерові відмітки в атестаті іноді скажуть більше, ніж найліпші документи.

Старший патруля втупився в атестат, перегорнув його і щось запитав у білявого. Той роздратовано тицьнув пальцем у папір, і тільки після цього офіцер склав його і повернув агентові. Білявий щось запитав у патрульного, і той вказав на трамвайну зупинку. Взагалі агент поводився цілком натурально, й Бобрьонок спіймав себе на думці: якщо б точно не знав, хто такий цей проноза в пропаленій шинелі, також міг би відпустити його.

Білявий заховав документи й потягнувся до валізи. Вій узяв її недбало й хотів уже йти, але старший патруля нараз зупинив його і вказав на валізу. Білявий відступив, і Бобрьонок подумав, що патрульний офіцер зараз зробить непоправну помилку, він навіть інстинктивно подався вперед, наче міг зупинити його, попередити про небезпеку.

Певно, минула лише секунда, найбільше дві, патрульний так і стояв з простягнутою рукою, за наказом начальника гарнізону він міг в особливих випадках оглядати речі офіцерів та солдатів, і не було нічого дивного, що офіцер скористався цим правом, однак Бобрьонок знав, до чого це може привести, й стиха крізь зуби вилаявся: педантичний лейтенант зривав їм операцію, а майор навіть не міг утрутитись: стояв, дивився і найбільше, що міг дозволити собі, стиха шепотів про патрульного всякі негарні слова.

Білявий відступив ще на півкроку, солдат, щось сказав йому і поправив автомат на плечі, либонь, саме цей рішучий жест і вирішив усю справу, бо те, що відбулося далі, тривало три або чотири секунди, найбільше п'ять, хоч розтягнулося в Бобрьонковій уяві в довгу картину, довгу й виразну, наче все пройшло перед ним, як уповільнені кадри, і все відбувалося поза його, Бобрьонковою, волею.

Агент удав, що хоче розчинити валізку, нахилився і витягнув із кишені пістолет. Він вистрілив у патрульного офіцера мало не впритул, той захитався і почав осідати на бруківку, а солдат скинув з плеча автомат, він уже почав підводити його, проте агент виявився спритнішим – другим пострілом повалив солдата, й той випустив автомат, простягнувши до білявого руки.

А шпигун підхопив валізку й побіг через трамвайні колії до паркану, за яким височіли якісь будівлі.

Він перестрибнув через рейки, коли солдат все ж дотягнувся до автомата, певно, він стріляв не цілячись, проте