Читати книгу - "Клуб: їх таємниці vs твоє життя, Джулія Ромуш"

Я працювала вже майже тиждень у цьому клубі й кожен день почали відбуватися якісь несподівані, нез'ясовні події. 

Мене вже перестав лякати зовнішній вигляд Джека Горобця на стільки, що я навіть і вітатися почала перша. Того гляди, років через п'ять, може, і погоду будемо обговорювати. 

У перші дні в клубі мене не покидало відчуття, ніби тут відбувається щось недобре. Я натикалася на величезну кількість закритих на кодовий замок дверей, куди мені вхід був заборонений і, тим самим, більше у мене зріло питань, на які я не знаходила відповіді. 

Якщо враховувати, що я була адміністратором того крила, то напрошувалося питання - кому туди можна було входити, якщо навіть мені не можна? Адже хтось, та й заходив туди. Іноді я чула звуки дверей, але не знала, хто там був, бачила лише широкі спини чоловіків у костюмах, які віддалялися все далі й далі. Наздоганяти й питати ким вони були зовсім не хотілося. 

Коли я намагалася з'ясувати у співробітників, вони лише округляли очі й знизували плечима, удаючи, що не знали. Вони брехали й це було відразу помітно по їх поведінці. І тільки Вів'єн якось тихо промовила мені пошепки, коли я допомагала цієї незграбній дівчині усувати черговий прокол: 

- Не питай так багато. Коли вважатимуть за потрібне, тобі розкажуть, - і поспішила вийти з приміщення, залишивши мене наодинці зі своїми думками. 

Хто розповість? Що розповість? Коли розповість? Та де, чорт візьми, я опинилася? Проте всі мої запитання незабаром відпали, після того, як мені надійшла перша зарплата за тиждень. Спочатку мені здалося, що я помилилася нулями, але подивившись видрук з рахунку ще раз, я зрозуміла, що дійсно заробила тисячу євро. За тиждень! 

Від такої суми по тілу відразу розлилися ендорфіни й всі питання одразу виявилися не такими вже й важливими. Тепер я розуміла, що мені вистачить оплатити оренду квартири на наступний місяць і ще навіть залишиться на кишенькові витрати. 

Я давно збиралася купити якісний фонендоскоп і пульсоксиметр, та й Еллі вже вкотре намагалася витягнути мене в клуб розважитися, але мене завжди зупиняла постійна відсутність грошей і хронічна втома, викликана навчанням і важкими підробітками. 

На щастя, таких жорстких рамок для мене більше не існувало і так, як завтра у мене був заслужений вихідний, після закінчення занять я збиралася відправитися по магазинах і порадувати себе новими приємними речами й дрібницями. 

Після закінчення робочої зміни, Джек Горобець відвіз мене додому і висадив на протилежній стороні вулиці, щоб не робити гак.Час був пізній, та й втома накотилася, тому замість того, щоб готувати собі вечерю, яку вже скоріше можна було назвати раннім сніданком, я зайшла в місцевий Донор Кебаб і вийшла звідти щасливим володарем хрусткої булки з м'ясом і овочами, не забувши купити ще один для Еллі.

 Я переходила дорогу і жувала на ходу, смакуючи вільний час, завтрашній шопінг і похід в клуб на вихідних.  Я була на стільки поглинена своїми думками, що не помітила, навіть не почула, як на шаленій швидкості на мене летіла машина, не роблячи спроб пригальмувати. І, якби не хлопець, який несподівано опинився поряд в потрібний момент, і з силою не потягнув на себе, то ті гроші, які я заробила, можна було сміливо пустити на оплату поминок...

Він лежав на асфальті, а я лежала на ньому ... і розділяв нас тільки кебаб, сплюснутий між нашими тілами.

 - Ти в порядку?  - Запитав він, з тривогою заглядаючи в мої очі ...