Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст 📚 - Українською

Читати книгу - "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Потайна кімната" автора Йорн Лієр Хорст. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 72
Перейти на сторінку:
слухавку.

Допит Ґюдіма взяли на себе Стіллер і Тюле. Вістінґ мав спостерігати за ним на моніторі в сусідній контрольній кімнаті. Він бачив їх також через одностороннє дзеркало. Їх проінструктували, як вони повинні повідомити охорону про закінчення допиту, ще трохи часу пішло на підключення відеоапаратури, і аж тоді послали за Яном Ґюдімом.

Вістінґ чекав по сусідству. Він чув кожне слово, сказане в кімнаті для допитів, але його чути звідти не могли.

Стіллер розгорнув блокнот на чистому аркуші. Тюле мав свої нотатки у папці. Вони розробили детальний план, але й готові були імпровізувати, беручи до уваги перебіг допиту.

Минуло хвилин десять, поки двері нарешті відчинилися. Охоронець кивнув двом поліцейським за столом, увійшов досередини, перевірив, чи все гаразд, потім відступив убік і пропустив Ґюдіма.

То був високий, широкоплечий чолов’яга з напруженими м’язами обличчя.

Стіллер і Тюле підвелися, відрекомендувалися, не подаючи руки для привітання. Ґюдім м’якими котячими кроками підійшов до вільного стільця, але сів лише тоді, як вартовий вийшов.

— Я не маю про що з вами говорити, — промовив він, склавши руки перед собою на столі.

Очікувана початкова репліка. Вістінґ уже сотні разів її чув.

— А вам і не треба з нами говорити, — запевнив в’язня Стіллер. — Говорити будемо ми. Важливо, щоб ви слухали.

Чоловік на протилежному боці столу промовчав.

— Я працюю в Кріпосі, у ДН-групі, тобто в групі давніх і нерозкритих справ, — вів далі Стіллер. — Аудюн Тюле — головний слідчий поліційного округу Румеріке, — додав він, жестом показуючи на колегу. — У 2003 році він керував розслідуванням крадіжки валюти в аеропорті Ґардермуен.

Розгледіти на моніторі було важко, але на обличчі Ґюдіма начебто сіпнувся м’яз.

— Справу підняли, бо знайшлася частина награбованого, — пояснив Тюле.

Він вийняв з папки фото, посунув його через стіл. Напередодні увечері вони отримали дозвіл увійти до помешкання покійної матері Оскара Тведта, яка стояла порожня. Одну коробку з грошима поставили на дно шафи для одягу й сфотографували.

— Тут 650 000 англійських фунтів, — додав Стіллер.

— Разом з грошима знайшли ще й оце, — знову перебрав ініціативу Тюле, виймаючи фото відірваного дротика з навушником. — Це — елементи радіозв’язку, — пояснив він. — На них знайдено сліди ДНК Оскара Тведта.

Тюле виклав на стіл виписку з бази даних ДНК.

— Його ви знаєте, — мовив Стіллер. — Ви, до речі, разом потрапили під арешт в 2002 році.

Стіллер і Тюле передбачали, що від цього моменту розмова може піти у двох напрямках: або Ґюдім затнеться і вимагатиме зустрічі з адвокатом, або заговорить.

Ґюдім хрипко прокашлявся.

— Оскар був зв’язковим у батальйоні Телемарка, — сказав він. — Любив таким забавлятися. Купував зіпсуте устаткування, лагодив і перепродував. Тоді й міг залишити свої пальчики, але це зовсім не означає, що він грабував літак.

— Фото зроблено вдома в Ельсе Тведт, — Тюле показав на гроші. — У матері Оскара. Вона померла кілька місяців тому.

Вістінґові подобалася ця вистава. Фото справді зроблено в помешканні Ельсе Тведт, і його, у разі потреби, спокійно можна було показувати. На моніторі видно, як Ґюдім відвернувся від слідчих, ніби пожалкував про свої слова.

— Там само ми знайшли ще щось цікаве, — знову озвався Стіллер, викладаючи фото ключа.

Вони домовились не признаватися, до якого замка той ключ пасує. Саме вже фото ключа мало б просигналізувати Янові Ґюдіму, наскільки серйозна ситуація.

— Ви останнім часом розмовляли з Оскаром Тведтом? — запитав Тюле.

Запитання мало б створити враження, ніби Оскар Тведт одужав і був спроможний вести розмови.

— Він мешкає в притулку біля Естенсшьованн, — втрутився Стіллер. — Далі сидить в інвалідному візку, але йому значно ліпше.

— Наступної середи знову зустрічаємося з його адвокатом, — промовив Тюле й заходився складати документи в папку.

Це не було брехнею. Адвокатка Фріда Странд захищала інтереси Оскара Тведта. Тюле домовився з нею про зустріч.

Стіллер встав, підійшов до апарата виклику вартового на стіні.

— То що, далі не бажаєте розмовляти з нами? — запитав він.

Ґюдім мовчав.

Стіллер натиснув дзвінок, повідомив, що допит закінчено. Потім підійшов до столу й поклав свою візитівку.

— Ви знаєте, для чого це. З першим, хто заговорить, ми підемо на угоду.

Відчинилися двері, до кімнати увійшов вартовий. Стіллер з Тюле ще якусь мить вичікували, а тоді вийшли вслід за вартовим. Ян Ґюдім залишився у кімнаті сам.

Вістінґ обернувся до дверей. Стіллер і Тюле відразу підійшли до одностороннього дзеркала.

— Має про що подумати, — мовив Тюле.

Ґюдім сидів, закинувши назад голову і втупившись у стелю. Потім поволі нагнувся вперед, потягнувся рукою, загорнув до себе візитівку Стіллера. Подивився на неї, покрутив туди й сюди, перш ніж сховати до кишені.

Слідчі почекали, доки Ґюдіма вивели з кімнати для допитів. Потім їх провели до виходу.

Отримавши на прохідній телефони, Вістінґ відразу перевірив свій. Два пропущені дзвінки, проте нічого термінового. Один з вартових вів їх через коридорні шлюзи, на останньому шлюзі в його рації затріскотіло.

— Ти ще з поліцією?

— Так.

— Коротке повідомлення від директора: Ґюдім щойно попросив дозволу на дзвінок до адвоката. Вони, мабуть, зрозуміють, що й до чого.

Вартовий глянув на Вістінґа.

Той кивнув.

Справа зрушилася…

48

Ліне припаркувала авто на стоянці автозаправної станції, перебрала в голові всі відомі їй факти про Кіма Вернера Поллена. Він вчився в одному класі з Симоном Мейєром і в початковій, і в старшій школі. Після ремісничого коледжу працював на різних роботах, поміж іншого, вантажив багаж у Ґардермуені. Тепер мав власну автозаправку.

Одна колонка була відгороджена й не працювала. Майстер саме демонтував її. Скидалося на те, що загорілося сміття у смітнику.

Ліне почекала, доки в крамничці автозаправки поменшало клієнтів, увімкнула диктофон, поклала його в торбинку й вийшла з авта. Телефона Кіма Вернера Поллена вона не знайшла, але зателефонувала на номер бензозаправки. Відповів один з працівників, повідомив, що директор буде сьогодні в конторі.

Дівчина з довгим волоссям за барною лядою перевертала на грилі ковбаски.

— Я маю зустріч з Кімом Вернером Полленом, — сказала Ліне.

— Он там! — дівчина показала ковбаскою на відчинені двері за лядою. — Останні двері ліворуч.

Ліне легко знайшла опасистого чоловіка у футболці, який сидів за письмовим столом.

Вона постукала в одвірок.

— Привіт! Кім Вернер Поллен?

Чоловік підвів голову. На підборідді виднівся свіжий поріз від бритви.

— Так, це я!

Ліне відрекомендувалася.

— Я намагаюся з’ясувати, що трапилося з вашим однокласником, Симоном Мейєром, — пояснила вона мету свого приходу.

— Тоді вам треба на курси, — бовкнув товстун за столом.

Ліне не допетрала, що він мав на увазі.

— Курси пірнальників… Симон Мейєр лежить на дні Єршьо.

1 ... 48 49 50 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потайна кімната, Йорн Лієр Хорст"