Читати книгу - "Хранителі смерті, Тесс Геррітсен"

Він просто стояв над нею, мовчки. Бетонна камера підкреслювала кожен звук, і вона чула, як він повільно й рівно дихає, оглядаючи полонянку.

— Відпусти мене, — прошепотіла Джозефіна. — Будь ласка.

Він не сказав ані слова, і ця тиша лякала її понад усе. Аж поки вона не побачила те, що він тримав у руці, й не збагнула, що на неї чекає дещо значно гірше за просту тишу.

То був ніж.

26

— Ви ще можете встигнути її знайти, — сказав кримінальний психолог доктор Цукер. — Якщо припустити, що вбивця дотримуватиметься звичного плану дій, щоб зробити з нею те саме, що з Лоррейн Еджертон та жертвою з болота. Він її вже скалічив, тож утекти чи відбитися їй буде важко. Найімовірніше, він триматиме її живою кілька днів, можливо — тижнів. Достатньо довго, щоб провести усі ритуали, необхідні для переходу до наступної фази.

— До наступної фази? — перепитав детектив Тріпп.

— Консервації. — Цукер показав на фото жертв, розкладені на столі конференц-зали. — Я вважаю, що він хоче додати її до колекції. Як новий сувенір. Єдине питання в тому… — Він глянув на Джейн. — Який метод він застосує до докторки Пульчілло?

Ріццолі подивилася на світлини трьох жертв, зважуючи страшні варіанти. Бути випатраною, просоленою й загорнутою в бинти, як Лоррейн Еджертон? Бути обезголовленою, щоб із голови дістали череп, а обличчя засушили до лялькових розмірів? Чи бути зануреною в чорну болотяну воду, щоб смертна агонія назавжди збереглася у шкіряній масці обличчя?

Чи має вбивця особливий план для Джозефіни, нову технологію, з якою вони ще не мали справи?

У конференц-залі стало тихо, і, роззираючись серед команди детективів за столом, Джейн побачила похмурі обличчя, на яких була написана мовчазна тривожна правда: час цієї жертви швидко спливав. Порожній стілець стояв там, де зазвичай сидів Баррі Фрост. Без нього команда здавалася неповною, і Джейн ловила себе на тому, що постійно зиркає на двері, сподіваючись, що він раптом увійде й займе своє звичне місце за столом.

— Те, чи знайдемо ми її, може залежати від одного: як глибоко ми зануримося в голову її викрадача, — мовив Цукер. — Нам потрібна інформація про Бредлі Роуза.

Джейн кивнула.

— Намагаємося розкопати, дізнатися, де він працював, де жив, із ким дружить. Чорт, якщо у нього чиряк на дупі, нам варто про це знати.

— Найкращим джерелом інформації були б його батьки.

— З ними нам не пощастило. Мати надто хвора для бесід, а батько відгороджується від нас.

— Навіть зважаючи на ризик для життя цієї жінки? Відмовляється співпрацювати?

— Кімболл Роуз — незвичайний тип. Почнемо з того, що він багатий, як Мідас, і його захищає військо юристів. Звичайні правила до нього не застосовні. І до його сина-вилупка так само.

— Треба сильніше натиснути.

— Кроу з Тріппом щойно повернулися з Техасу, — сказала Джейн. — Я відправила туди їх, подумала, що мачистське залякування може спрацювати.

Вона глянула на Кроу з його широкими плечима лайнбекера, яким він був у коледжі. Якщо хтось і витягне роль мачо, то це він.

— Ми й близько до нього підійти не змогли, — сказав Кроу. — Нас зупинив біля воріт якийсь козел-адвокат із п’ятьма охоронцями. І до дверей не дійшли. Роузи зайняли кругову оборону навколо сина, ми нічого з них не виб’ємо.

— То що ж нам відомо про місцеперебування Бредлі?

Тріпп сказав:

— Він уже деякий час тримається в тіні. Ми не встановили жодної активності по кредитних картках, і вже кілька років на його рахунок соціального страхування нічого не надходило, тож роботи він не мав. Принаймні легальної.

— Скільки років? — уточнив Цукер.

— Тринадцять. Хоча не те щоб він потребував роботи з таким заможним татусем.

Цукер трохи подумав.

— Звідки ви знаєте, що він узагалі живий?

— Батьки сказали, що отримують від нього листи та імейли, — відповіла Джейн. — За словами батька, Бредлі жив за кордоном. Це може пояснювати те, чому так важко відстежити його пересування.

Цукер спохмурнів.

— Невже батько може зайти так далеко? Захищати й підтримувати грошима небезпечного сина-соціопата?

— Гадаю, він захищає себе, докторе Цукер. Власне ім’я, власну репутацію. Не хоче, щоб світ дізнався, що його син — чудовисько.

— Мені однаково важко повірити, що батько може піти на таке заради дитини.

— Тут не вгадаєш, — сказав Тріпп. — Може, він справді любить того вилупка.

— Гадаю, Кімболл ще й дружину захищає, — мовила Джейн. — Він говорив, що у неї лейкемія, і вигляд вона мала дуже хворий. А сина досі має за милого хлопчика.

Цукер зневірено похитав головою.

— Глибоко патологічна сім’я.

«Я не маю крутого ступеня з психології, але можу сказати те ж саме».

— Ключем до цього можуть стати грошові потоки, — припустив Цукер. — Як Кімболл передає синові гроші?

— Відстежити такі подарунки проблематично, — сказав Тріпп. — У сім’ї чимало рахунків, є й офшорні. І всі ті юристи, які його захищають. Навіть маючи на своєму боці дружнього суддю, ми довго будемо в цьому розбиратися.

— Поки що зосередилися тільки на Новій Англії, — додала Джейн. — Чи були якісь фінансові транзакції у районі Бостона.

— Він має друзів? Якісь контакти?

— Нам відомо, що двадцять п’ять років тому Бредлі працював у музеї Кріспіна. Місіс Віллебрандт, одна з екскурсоводок, пригадує, що він працював переважно у позаробочий час, коли музей був зачинений, тож ніхто нічого про нього не пам’ятає. Він не залишив по собі вражень, ні з ким не подружився. Наче привид.

«І привидом він і залишився, — подумала вона. — Привидом, який прослизає до замкнених будівель, чиє обличчя уникає камер спостереження. Який переслідує жертв, залишаючись непоміченим».

— Є одне надійне джерело інформації, яке надасть нам найглибший психологічний портрет, на який тільки можна сподіватися, — сказав Цукер. — Якщо інститут Гілцбріха погодиться поділитися своїми записами.

Кроу з огидою реготнув.

— О так. Школа для збоченців.

— Я тричі телефонувала колишньому директору, — сказала Ріццолі. — Доктор Гілцбріх відмовляється надати документи, посилаючись на конфіденційність.

— На кону — життя жінки. Він не може нам відмовити.

— Однак відмовив. Я завтра їду до Мену, натиснути на нього. Подивимося, чи дістану щось іще.

— Наприклад?

— Досьє на Джиммі Отто. Він теж там учився. Позаяк Джиммі мертвий, може, доктор і поділиться з нами його даними.

— І як це нам допоможе?

— Наразі цілком очевидно, що Джиммі та Бредлі довго були напарниками по полюванню. Обидва «засвітилися» в районі каньйону Чако, відтак у Пало-Альто. І, схоже, зациклилися на одній жінці — на Медеї Соммер.

— Чия дочка, власне, і зникла.

Джейн кивнула.

— Можливо, саме тому Бредлі обрав її. Заради помсти. Бо її мати вбила Джиммі.

Цукер відкинувся на спинку стільця, обличчя в нього було стурбоване.

— Знаєте, ця деталь мене дуже бентежить.

— Яка саме?

— Цей збіг, детективе