Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

Вона пішла, протискаючись крізь натовп, і ледве ухилилася від Півзової кульки, що натомість влучила в якусь першокласницю.

Ронова усмішка трохи зів'яла, коли він визирнув з вікна, що потьмяніло від зливи.

- Сподіваюся, дощ ущухне. Що з тобою, Герміоно?

Вона теж дивилася у вікно, але якимись невидющими очима. Заглибилася в себе й спохмурніла.

- Просто думаю... - сказала вона, не зводячи похмурого погляду з умитого дощем вікна.

- Про Сірі... Сопуна? - поцікавився Гаррі.

- Не зовсім... - поволі озвалася Герміона. - Більше... мені цікаво... вважаю, що ми робимо правильно... тобто... хіба ж ні?

Гаррі й Рон перезирнулися.

- Тепер нам усе ясно, - зіронізував Рон. - Бо ми б розсердились, якби ти не пояснила нам усе так детально.

Герміона глянула на нього так, ніби щойно побачила.

- Я просто думала, - трохи чіткіше промовила вона, - чи правильно ми робимо, створюючи цю групу захисту від темних мистецтв.

- Що? - перепитали водночас Гаррі з Роном.

- Герміоно, та це ж була твоя власна ідея! - обурився Рон.

- Знаю, - в задумі заломила собі пальці Герміона. - Але після розмови з Сопуном...

- Та він же тільки за. - здивувався Гаррі.

- Так, - знову задивилася у вікно Герміона. - Так, і саме після цього я й почала думати, що це, можливо, була не найкраща ідея...

Півз пропливав над ними, тримаючи напоготові трубочку з кульками, тож друзі автоматично прикрили голови портфелями, аж поки він їх не проминув.

- Давай усе чітко з'ясуємо, - сердито почав Гаррі, коли вони знову поставили портфелі на підлогу. - Сіріус з нами погоджується, і тому ти вважаєш, що нам не треба цього робити?

Бідолашна Герміона вся напружилася. Дивлячись собі на руки, вона запитала: - Ти справді так йому довіряєш?

- Звичайно, довіряю! - миттю озвався Гаррі. - Він завжди давав мені чудові поради!

Біля них просвистіла чорнильна кулька, влучивши у вухо Кеті Бел. Герміона дивилася, як Кеті зірвалася на ноги й почала жбурляти в Півза різні речі. Минув якийсь час, поки Герміона заговорила знову, ретельно добираючи кожнісіньке слово.

- Тобі не здається, що він став... дещо... необачним... відколи його замкнули на площі Ґримо? Не думаєш, що він... немовби... живе нашим життям?

- Як це - «живе нашим життям»? - не зрозумів Гаррі.

- Тобто... мені здається, що йому б страшенно хотілося організовувати таємні товариства захисту просто під носом у представника міністерства... я думаю, що його дуже дратує те. як мало він може зробити на своєму місці... тому мені здається, що він ніби старається... підбурити нас.

Рона все це просто приголомшило.

- Сіріус має рацію. - сказав він. - ти й справді звучиш, як моя мама.

Герміона прикусила губу й нічого не відповіла. Дзвінок пролунав саме тоді, як Півз добре прицілився і вилив на голову Кеті цілісіньку пляшку чорнила.

*

Погода так і не покращала, тож о сьомій вечора, коли Гаррі й Рон ішли на тренування, вони за якихось кілька хвилин промокли до нитки. Їхні ноги ковзали й роз'їжджалися на мокрій траві. Грозове небо мало темно-свинцевий відтінок, і вони радо зайшли в теплі й світлі роздягальні, хоч і знали, що цей перепочинок тимчасовий. Фред із Джорджем обговорювали, чи варто скористатися власним «Спецхарчуванням», щоб уникнути сьогодні польотів.

- ...вона знатиме, що це ми підлаштували, можу закластися. - процідив кутиком рота Фред. - Я вчора пробував продати їй кілька батончиків-блювончиків.

- Можна спробувати жувачки-для-гарячки, - пробурмотів Джордж, - Їх ще ніхто не бачив...

- А вони подіють? - з надією спитав Рон, бо дощ іще лютіше затарабанив об дах, а вітер завивав довкола будинку.

- Так. - підтвердив Фред, - температура підскочить моментально.

- І заодно повискакують величезні чиряки. - додав Джордж. - а ми ще не знаємо, як їх позбуватися.

- Щось я не бачу на вас чиряків. - придивився Рон до близнюків.

- І не побачиш. - зітхнув Фред. - бо вони на такому місці, котре ми, переважно, не виставляємо напоказ.

- Але ж тоді від сидіння на мітлі страшно болітиме...

- Прошу уваги, - голосно оголосила Анжеліна. виходячи з капітанського кабінету. - Я знаю, що погода не найкраща, але може таке статися, що ми гратимемо зі слизеринцями саме за таких умов, тож непогано буде заздалегідь відпрацювати наші дії в такій ситуації. Гаррі, ти, здається, щось робив з окулярами, щоб не пітнявіли від дощу, коли ми грали в бурю з Гафелпафом?

- То Герміона зробила, - відповів Гаррі. Витяг чарівну паличку, вдарив нею по окулярах і сказав: - Імпервіус!

- Я думаю, що всім варто це зробити, - сказала Анжеліна. - Якщо дощ не заливатиме облич, то ми значно краще будемо все бачити... ану, всі разом... Імпервіус! Гаразд. Пішли.

Гравці поховали чарівні палички у внутрішні кишені мантій, закинули на плечі мітли й рушили за Анжеліною з роздягалень.

До центру поля довелося чалапати по глибоких калюжах. Видимість була жахлива, незважаючи на закляття «Імпервіус». Швидко темніло, а струмені дощу шмагали землю.

- Починаємо за моїм свистком, - крикнула Анжеліна.

Гаррі. розбризкавши грязюку, відштовхнувся від землі й злетів угору. Сильний вітер трохи збивав його з курсу. І як за такої негоди можна побачити снича? Він ледве розрізняв єдиного бладжера, з яким вони тренувалися. Минула якась хвилина, і той мало не збив Гаррі з мітли. Так би й сталося, якби Гаррі не встиг скористатися «поворотом з хваткою лінивця», щоб його уникнути. На жаль, Анжеліна цього не побачила. Правду кажучи, вона взагалі нічого не бачила, та й ніхто з гравців не знав, що роблять інші. Вітер не вщухав. Навіть на відстані Гаррі чув, як дощ тарабанить об озеро.

Анжеліна протримала їх у повітрі майже годину, а тоді була змушена здатися. Вона вела свою змоклу й невдоволену команду до роздягалень, наполягаючи, хоч і без особливої переконаності, що тренування не виявилося марною тратою часу. Фред і Джордж були роздратовані найбільше. Обидва шкандибали якось перевальцем і болісно кривилися від кожного руху. Витираючи рушником волосся, Гаррі почув, як вони тихенько жалілися.

- По-моєму, в мене кілька тріснуло, - проскімлив Фред.

- А в мене ще ні, - процідив крізь зуби Джордж, - болять, аж тіпають... здається, стали ще більші.

- ОЙ! - зойкнув Гаррі.

Він притис рушник до обличчя, замружившись від болю. Шрам