Читати книгу - "Від любові до ненависті, Крістіна Жиглата"

Я рвано видихаю, і продовжую стояти на місці, дозволяючи чоловікові чіпати себе та вивчати. Він розглядає моє обличчя, очі, волосся, а потім опускає погляд до декольте, змушуючи моє тіло палати і тремтіти.

- Як тебе звати? – раптом питає.

Я мовчу. Наче води в рот набрала.

Він усміхається.

- Може мені спитати у твоєї сестрички? - погрожує, глянувши на Машку за спиною.

- Не чіпай її! – кидаю сміливо.

- Тоді запам'ятай: я питаю – ти відповідаєш! Зрозуміла?

Киваю і відсторонююсь від його руки. Його грубість і нахабство, розвіюють моє тимчасове божевілля.

- Ім'я? - наполягає він.

- Ав... Ав... Рора, - шепочу, і знову йде усмішка.

- Ав чи все ж таки Рора? - Уточнює. Знущається. Хоча і так видно, що зрозумів мене.

- Аврора…, - повторюю, але вже голосніше і впевненіше.

Я чомусь боялася цього хлопця, незважаючи на те, що він виглядав цілком нормальною людиною, а не так, як його головорізи. Швидше за все мене лякала його влада, нахабство та впевненість… Яким так і несло від нього. А ще, почуття, які виникли, при першому нашому зоровому контакті. З того моменту, як я побачила Ярого, моє серце почало якось неправильно битися… І це мені не подобалося.

- Скільки тобі років? – слідує ще одне питання.

- Вісімнадцять…

- Звідки приїхала?

- Правий берег, - зізнаюся. Все одно дізнається.

- Отже діти з багатої сім'ї? - Підсумовує. - Хто твої батьки? Ім'я батька?

Я мовчу. А ось про це він у мене і під тортурами не дізнається.

Мама давно попереджала, не говорити про батька, бо  він мав багато ворогів та боргів.

  Та я й сама знала, що тільки-но його ім'я десь фігурувало, тут же знаходилися нові люди, яким він заборгував. Ім'я мого батька стало певною мірою відомим, але далеко не в хорошому сенсі, тому я вирішила його не згадувати. Мені ще не потрібні були проблеми, або щоб у цьому районі нас зневажали або в чомусь звинувачували. Все й так надто погано.

- Я не чую! – наполягає Ярий.

- Я не буду говорити! – відрізаю. – Наш батько помер… І взагалі… Що тобі від нас потрібно? - зриваюся. – Я просто хочу нормально жити! Ми нікого не чіпаємо і нехай нас не чіпають!

- Нормально жити тут не вийде… Хіба ти не знаєш, куди потрапила? Якщо хочеш, щоб вас не чіпали, дотримуйся правил! – каже вкрадливо. – Хочеш жити та ходити нормально цими вулицями – вноси плату!

– Плату? – шепочу.

- Якщо ти не під кимось, то платиш грошима чи іншими послугами, в іншому випадку те, що робитимуть з вами ці хлопці, - кидає він, кивнувши на бандитів поряд, - вам не сподобається! Напад, розбій, грабіж, зґвалтування, смерть… Це брудний район, і тут діють свої закони, з  якими треба обов'язково рахуватися! – попереджає.

- Я ... у мене немає грошей, - відповідаю відразу, навіть не уточнивши скільки. Бо я взагалі не мала грошей.

Я знала правила цього району, давно чула... Тільки ось сподівалася вони мене не торкнуться.

Правий і лівий берег відрізнялися між собою чистотою вуличок, доступністю і цінною на житло, а також місцем роботи. Те, що ліва частина міста була бідніша, зовсім не заважало тут нормально жити… Заважали люди, які тут перебували. Половина жителів було чужинців, із сумнівною репутацією і саме вони створили ці безглузді правила та закони.

- Додому йди. Розрахуємось, – раптом каже він, відпускаючи нас. Але я не поспішаю йти, адже пам'ятала про подарунок батька.

- Моя підвіска…

- Залишиться в мене, - обриває. - Як запорука. Поверну пізніше.

- Але ..., - хотіла заперечити, і запнулася. А потім, і Ярий не дозволив, наказавши:

- Жора, проведи дівчат додому! - І нас проводять, залишаючись на відстані і не промовивши жодного зайвого слова.

Коли я вже опинилася в квартирі, і моє серце трохи вщухло від хвилювання і страху, я почала дзвонити своїм подружкам і питати, хто такий Ярий. Я ніколи не чула про нього і не знала, хто він, тому хотіла дізнатися хоч щось, щоб мати уявлення, з ким я зв'язалася.

Виявляється ім'я «Ярий» відоме, як і на лівому, так і на правому березі... А ще він навчався в тому ж інституті, що і я, на останньому курсі. Але хто він насправді і де живе – ніхто не знав.

  Єдине, що мені вдалося дізнатися про те, що Ярого всі поважають, і бояться. А ще, що він темна особа… Нікому про себе не розповідає і не підпускає близько. Стосунків немає, але є група дівчат, які іноді потрапляють у ліжко чоловіка. Крім того, у нього є люди, які виконують його накази, а також є непогані зв'язки.

Загалом, якщо підсумувати… Я потрапила знатно. Тому що від таких людей, як Ярий, нічого хорошого чекати не слід.