Читати книгу - "Червоний горобець"

— Здається, вони шукали чеченців, які збувають наркотики. Хтозна, чим зараз займається ФСБ, — сказав Зюганов. — Той район — то клята діра.

— А та аварія? Що то було?

— Важко сказати. Вони заявляють, що загнали в кут чеченця, і кажуть, що він був озброєний. Важко віриться. Можливо, вони надто захопилися переслідуванням.

— Kolkhozniki. Селюки, і ті краще б упоралися. Я попіклуюся, щоб директор повідомив про це президента наступного понеділка. Не можна, щоб здоров’ю закордонних дипломатів завдавали шкоди, навіть якщо вони зустрічаються з російськими зрадниками, — сказав Єгоров, фиркнувши. — Якщо таке трапиться ще раз, ФБР почне нападати на наших агентів у Джорджтауні.

— На своєму рівні я також передам повідомлення, генерале. Групи розвідки його чудово зрозуміють, особливо, коли дозволите, якщо додати кілька років katorga.

Єгоров байдуже поглянув на завідувача відділу контррозвідки, примітивши, з яким смакуванням він вжив ще царський термін ГУЛАГу. Господи. Олексій Зюганов був дрібним та невиразним, з пласким, мов сковорідка, обличчям та великими вухами. Зуби, натикані, мов тин, та постійна посмішка доповнювали його луб’янський образ. Та все ж Зюганов працював ретельно, злорадний приспішник, якого завжди є куди приставити.

— Можна критикувати ФСБ, та кажу вам, цей американець зустрічається з якоюсь шишкою. І ті ідіоти просто його проґавили, я впевнений.

Єгоров кинув рапорт йому на стіл.

— Отож. Ти здогадуєшся, якою буде твоя робота віднині? — Він зробив паузу. — З’ясуй. Хто. Це. Такий.

Кожне слово він відстукав по столу своїм товстим пальцем.

— Я хочу, щоб голову цього зрадника принесли в кошику.

— Це буде нашим пріоритетом, — сказав Зюганов, розуміючи, що без зачіпок, не отримавши наводки від крота з ЦРУ або ж не вловивши чогось на вулицях, їм лишатиметься тільки чекати. У цей час він може зайнятися кількома розслідуваннями, провести допит, аби не гуляти.

Єгоров ще раз поглянув на звіт про спостереження — даремна праця. Єдиним підтвердженим фактом була ідентифікація Натеніеля Неша на вході до посольства. Жодної наводки чи опису кого-небудь іншого. Водій однієї з машин спостереження (його фотографія з пластиром над лівим оком додавалася до звіту як свідчення про випадок у провулку) упізнав Неша, як і міліціонер на вході до корпусу американського посольства.

«Або пан, або пропав», — подумав Єгоров. Яскрава шпигунська справа, до якої він доклав руку, принизивши при цьому американців, або ж катастрофа, що зганьбить Кремль та сповненого тестостерону патрона Єгорова і призведе до раптового завершення його кар’єри. Залежно від гніву президента, це може включити й нари в Сегезькій колонії номер дев’ять, поруч із тією, де опинився олігарх-банкрот Ходорковський.

Болісно роздумуючи про теоретичне майбутнє та усвідомлюючи політичні наслідки, того ранку Єгоров замовив та прочитав літерну справу Нейта, його оперативний файл: молодий, активний, дисциплінований, добре володіє російською. Стриманий, що стосується жінок та алкоголю. Не вживає наркотиків. Старанно працює на підставній посаді в Економічному департаменті посольства. Ефективний під час вуличних операцій, ніколи не видає оперативних намірів. Єгоров пробурчав: «Молокосос». Він поглянув на свого керівника КР3.

У Зюганова защипало в мозку, і він відчув, що має виявити більше ентузіазму. Перший заступник директора Єгоров, може, й не вуличний оперативник, та він був добре знаним екземпляром у зоопарку СВР, бюрократ із політичними амбіціями.

— Пане заступнику директора, щоб знайти виродка, який продає наші таємниці, варто зосередитись на цьому молодому geroy-янкі. На нього слід повісити три групи. Огортати його, мов лушпиння цибулину, з усіх боків. Двадцять чотири години на добу. Накажіть — хоча, радше попросіть — ФСБ розширити зону дії, хай волочаться за ним, а потім ми додамо свої групи на периферії. Придивимось, а тоді приберемо. Побачимо, чи він повторює місця зустрічі. Скоро буде ще одна зустріч, за три-шість місяців, це точно.

Єгорову сподобався вислів про лушпиння цибулини, він сьогодні повторить це перед директором.

— Гаразд, починаємо, даси мені знати про твої плани, щоб я стисло переказав директору нашу стратегію, — сказав Єгоров, махнувши рукою, даючи знак керівникові йти.

«Ще б пак, перекажи директору нашу стратегію», — подумав Зюганов, виходячи з кабінету.

***

Корпус американського посольства в Москві розташований на північному заході від Ясенєва, в Пресненському районі біля Кремля та широкого вигину Москви-ріки. Пізніше того дня в кабінеті директора резидентури ЦРУ, Ґордона Ґондорфа, трапилась ще одна неприємна розмова. Як і лінійний директор контррозвідки, якого не запросили сісти, Нейт стояв перед столом Ґондорфа. Його коліно пульсувало від учора.

Якщо вражаюча маса Єгорова надавала тому схожості з цирковим силачем, невелике тіло та дрібні риси обличчя надавали Ґондорфу схожості з гончаком у цирковій виставі. Не більше п’яти з половиною футів зросту, він мав рідке волосся, поросячі оченята, надто близько посаджені одне до одного, та крихітні стопи. Брак статури компенсував своєю злісністю. Він нікому не довіряв і не бачив іронії в тому, що нікому іншому теж не вселяв довіри. Ґондорф («Гандонф» поза очі) жив у таємнім пеклі, про яке відомо лише певному типу старших офіцерів розвідки: він втрачав контроль.

— Я прочитав твій рапорт про спостереження минулої ночі, — сказав Ґондорф. — Якщо вірити написаному, складається враження, що для тебе результат виявився задовільним?

Голос Ґондорфа був спокійний, він говорив поволі, зважуючи слова. Живіт Нейта напружився в очікуванні неминучої конфронтації. Наполягай на своєму.

— Якщо ви про те, чи вважаю я, що агент у безпеці, то так, — сказав Нейт. Він розумів, до чого веде Ґондорф, та не збирався йому в цьому допомагати.

— Минулої ночі ти ледь не дав заарештувати найбільш плідного агента ЦРУ. Вашу зустріч накрила розвідка, чорт забирай.

Нейт стримав гнів, який усе наростав.

— Я вчора пробігав дванадцять годин МВС. МВС, який ви самі затвердили. Я підтвердив свій статус. Я був чистий, ді­ставшись на місце, як і МАРБЛ, — сказав Нейт.

— У такому разі, як ти поясниш спостереження? — спитав Ґондорф. — Важко повірити, що його проводили випадково. Скажи, що ти так не вважаєш. — У голосі Ґондорфа почулися нотки сарказму.

— Саме так усе й було. Вони просто не могли шукати саме мене, та хрінь у провулку, вони не стежили за мною від самого початку, це неможливо. Це сталося випадково, і вони зреагували, просто, як є. МАРБЛ покинув місце непомічений.

Нейт зауважив, що Ґондорф зовсім не зацікавився випадком з машиною, яка влетіла в стіну. Інший керівник уже давно був би в кабінеті посла, б’ючи тривогу, вимагаючи від посольства заявити протест.

Підготувавшись до атаки, Ґондорф сказав:

— Маячня. Це повна катастрофа. Як ти міг направити його в метро? Це ж мишоловка. Ти проігнорував протокол, коли взявся допомагати йому переодягати пальто. Він мав зробити це сам. Ти ж знаєш! Що, як просто зараз він весь світиться флуоресцентом під лампою?

— Я визначився й вирішив. Мені здалося, що головний пріоритет — змінити його вигляд та допомогти вшитися