Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

Гоша переводив погляд з Дмитра на чужого хлопця.

— Це нормальний пацан. Інші в мене не тусуються.

Незнайомець у відповідь лише стенув плечем, почухав потилицю й гепнувся назад на диван. Тоді закинув руку через шию дівчини.

— Це Макс і Діана, — продовжив Гоша, — вони приїхали з Харкова до нас потусити трохи. Я їх надибав на «рок-зльоті» під Києвом цього літа.

— Дімон, — хлопець простяг руку Максу. Той байдуже кивнув, та руки не подав.

— Дитячий садок розвели, — невдоволено реготнув він й демонстративно відвернувся від Діми. Тоді дістав собі цигарку і теж закурив.

З кишені гостя випав невеличкий прозорий пакетик з порошком. Він хутко схопив пакет і заштовхав назад у потерті блакитні джинси.

Дмитро образився, але вигляду не показав. Мовчки підвівся і пішов на кухню. Там панував ще більший безлад, ніж у кімнаті, — гора пластянок, почата пляшка дешевої горілки й дві пляшчини темного пива у пластиковій тарі. А ще тхнуло сміттям. Глянувши в куток під мийником, Діма помітив джерело смороду — відро, вміст якого вже пересипався на підлогу.

Він прочинив двері на балкон, аби провітрити приміщення, а тоді вхопився за пляшку горілки й налив собі у вільний стаканчик. Цієї мить у дверях кухні з’явився Гоша.

— Малий, ти чого? — спитав здивовано, побачивши горілку в руках хлопця.

Діма лише знизав плечима.

— Рано ще тобі водяру, — суворо заборонив господар й відібрав у Діми алкоголь.

Хлопець не опирався. Тоді Гоша, ніби прочитавши його думки, сказав:

— На Макса не зважай. Він ще той гівнюк, і баба його курва. Я їбав її тоді на рок-зльоті, а той тіп навіть не здогадується, — Гоша вилив зі стаканчика горілку в мийник, а пляшку заховав до холодильника. — Моя хата — мої правила. Якщо хочеш, я їх зараз же вижену на вулицю.

— Не треба, — нарешті озвався Діма.

Раптом у кишені завібрував телефон. Хлопець витягнув його і побачив, що хтось написав йому у «дірект» в інстаграмі. Повідомлення виявилося від однокласника:

«Кухарчук, ти де був сьогодні? Вадимівна дзвонила твоїм предкам».

Прочитавши це, Діма брудно вилаявся.

— Проблеми? — спитав Гоша.

— Та бля... додому мені сьогодні краще не приходити, — роздратовано відповів він.

— Я б тобі дозволив тут перекантуватися, — почав несміливо Гоша, — але.

— Забий, я все розумію!

— Чекай, зараз тобі щось покажу і настрій покращу, — Гоша перейшов на шепіт. На хвильку зник на балконі, а тоді повернувся з якимось згортком брудної тканини у руках.

— Чувак, дивись, що маю, — ледь чутно сказав він, розгортаючи шмату.

Дмитро опустив погляд на те, що показував Гоша, і в нього аж відвисла щелепа.

— Ого. Справжній?! — перепитав Діма, вирячившись на пістолет.

Гоша кивнув і взявся за руків’я зброї.

— Батько намутив в одного афганця, — почав пояснювати він. — Дев’ятиміліметровий пістолет Макарова. Трохи подряпаний ствол, але цілком у робочому стані і з майже повним магазином куль.

Раптом Гоша, перевіривши запобіжник, простягнув пістолет Дімі. Той обережно взяв його в обидві долоні.

— Нічого собі... — на одному подиху прокоментував.

— Круто, правда?

Діма енергійно закивав і повернув пістолет назад. Гоша дбайливо загорнув його у шмату, що виявилася старою футболкою, і поклав згорток на кухонний стіл.

— Не кажи нікому, — попередив Гоша. — Ти ж знаєш тих придурків. Одразу закортить їм пошмаляти з нього. А я обіцяв батькові, що поки потримаю у себе, а згодом він забере.

— О’кей. Мовчатиму, — відповів Діма і з сумом пригадав, що йому вже час іти.

Він подав Гоші руку на прощання, забрав з кімнати свою джинсівку і пішов геть. У під’їзді наскочив на Валіка — двоюрідного брата Гоші. Той ніс за пазухою дві літрові пляшки пива, позаду нього підіймався сходами ще один незнайомий, хлопець із невеликим пакетом у руках. Насправді Валіка звали Валентином, але його, як і Гошу, бісило власне ім’я. Він був старший за брата на п’ять років. Та не зважаючи на майже «сороківку», так само цілодобово зависав «на хаті» й просаджував на куриво та випивку майже всі свої гроші. Діма поручкався з Валіком та вийшов на вулицю. Трохи шкода пропускати сьогоднішню тусовку, але не хотілося продовжувати спілкування з тим неприємним хлопцем із Харкова.

Сутеніло. Було незвично після літа, що день так швидко закінчується. Вуличні ліхтарі ще не ввімкнули, але вікна будинків світили білими і жовтими лампами. Під самим під’їздом «хати» Діма помітив старенький автомобіль. Він був криво припаркований та заїхав одним колесом на бруківку тротуару. На чорних облуплених крилах, де-не-де поїдених іржею, виблискували червоно-білі черепи. Попри дешевий декор було помітно, що машині давно час на металобрухт. Але про себе Діма відзначив, що на їхнього «жигулика» теж не завадить наклеїти якісь черепи чи щось подібне.

Він знав майже напевне, що мама навіть уваги не зверне на його черговий прогул. Але Вітя... Тому лишень дай нагоду вліпити пасинку «підсрачника» й визвіритися донесхочу. Таким він завжди був — агресивним та охочим до покарань. Діма вже уявляв сьогоднішній вечір — Вітьок лупцює його, може, навіть розіб’є носа, мама кричить, Леся пищить, паралізована бабця пронизливо стогне. А потім до Вітька прийдуть друзі і всі про все забудуть. Окрім нього. Діма пам’ятає кожен удар і кожен скандал у їхньому домі, щоб ніколи цього не пробачити.

Розділ 3

Анжела прокинулася о пів на сьому з важкою головою. Вчора вони з чоловіком до пізньої ночі дивилися серіал, випили по кілька пляшок пива. Зате сьогодні п’ятниця — отже, вона відпрацює свою зміну і ввечері нарешті нормально розслабиться.

Жінка працювала на двох роботах — три через три у кіоску з випічкою й кавою біля центрального корпусу університету ім. Василя Стефаника, і ще два дні на тиждень прибирала в будинку одного багатія у передмісті. Грошей було небагато, але заробляла вона більше за чоловіка. Він же перебивався «халтурками», тож ніколи не можна було розраховувати на його заробіток, Віктор або приносив мало, або зовсім нічого. А ще він заборгував чимало Приватбанку та кільком установам, що видають швидкі кредити під космічні відсотки. Вже понад два роки їхній сім’ї доводиться переховуватися від колекторів.

Анжела без поспіху накинула на плечі зношений сірий флісовий халат і пішла на кухню. Відчинила кватирку, вмостилася на табуретці