Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

Їй було п'ять років, і вони з Матр грали в хованки. Найбільше Єви подобалося ховатись у порожній шафці під раковиною на кухні. Однак вона сильно витяглася і більше туди не вміщалася.

Тоді Єва пробралася в найдальший кінець схожого на лабіринт складського приміщення і сховалася за останнім стелажем, забитим догори поживними капсулами. Тихенько хихикаючи, вона притулилася спиною до стіни і ковзнула в тінь в очікуванні, коли Матр почне звати її голосом, що заграє. І там, на холодній поверхні стіни, Єва намацала те, що могло бути лише швом дверного отвору.

Матр дуже скоро виявила її – поглинуту спробами змусити Притулок відчинити двері. Робот повідомила, що це просто зламаний люк, заблокований задовго до народження Єви Дев'ять, і загадкові двері швидко перестали позичати думки дівчинки. Аж до того дня, коли вона виявила ще дещо. Восьмирічна Єва засовувала пару скручених вовняних шкарпеток у комод і раптом побачила, що на внутрішній металевій обшивці верхньої скриньки щось подряпано. А саме ось така послідовність друкованих літер: «КП01: ВСЕСВІДНИЙ: ПЛАН БУДИНКУ».

Єва багато днів роздумувала над загадковим шифром і гадала, чи не треба їй піти до Матр і спитати її, що це означає. Дівчинка крутила цю ідею так і сяк, але все не могла наважитися, бо якраз у цей час почала здогадуватися, що вони з Матрами насправді зовсім різні. Помічаючи їхні відмінності, Єва дійшла висновку, що їй розповідають не всі, і зміцнилася у цій думці. У голографічних шоу та передачах показували інших людей – але вони жили не в Притулку. А де ж тоді? Коли Єва запитала Матр, та відповіла: «Немає інших таких, як ти. Саме це робить тебе такою особливою».

Єва повернулася до ящика і знову дивилася на незрозумілі слова. Тоді вона спитала омніпод, що таке «план будівлі».

Прилад протараторив довге визначення, проектуючи розкішні голограми різноманітних архітектурних креслень та схем, а потім запитав, чи хоче Єва дізнатися більше. Вона не хотіла.

Натомість Єва поцікавилася, що таке «всезнаючий». Омніпод відповів: «всеведучий» – це прикметник, похідне від старовинного виразу «знати (відати) все».

Зрештою Єва запитала, що таке «КП01». Але тут у омніпода не знайшлося відповіді. Він припустив, що ці літери та цифри можуть становити певний код, можливо, код доступу до якогось іншого комп'ютера або пристрою.

Так ні в чому і не розібравшись, Єва багато днів поспіль розглядала загадковий напис, намагаючись проникнути в її суть. Але зрештою забулося і це. Через рік дівчинка знову натрапила на напис, вигрібаючи з комоду старий одяг, з якого встигла вирости.

- Покажи мені план Притулку, - сказала вже дев'ятирічна Єва омніподу. І знову перед нею розгорнулася чудова голограма, що дуже докладно відображає всі приміщення її рідного дому. Єва відразу побачила, що в цьому образі, що зачаровує, є прогалини – якихось частин Притулку просто не було. Омніпод показував їй не всі.

Тоді Єва попросила показати повний архітектурний план.

Омніпід запросив логін та пароль.

Єва відповіла:

- Ка-Пе-нуль-один. Всезнаючий.

…Зараз Єва наближалася до середини довгого коридору. Що далі вона йшла, то сильніше відчувалася вологість. Вода сочилася по стінах, а на стелі подекуди розповзалася пліснява.

- Майже прийшла, - прошепотіла Єва, і луна понесла слова крізь темряву. Коли Єва вперше потрапила до цієї нової, не позначеної на плані місцевості, вона випробувала разом і азарт, і жах. Тепер у її рухах читалися впевненість і чіткість. Точка призначення була дуже близько.

Єва згадувала той час, коли до неї почало доходити, що світ не обмежується Притулком. Їй було шість, і якось за сніданком вона спитала про це Матр.

– Чому у нас у будинку немає дерев?

– Бо дерева не можуть тут рости, – відповіла Матр і кинула пігулку у чашку з водою. Таблетка, шиплячи, опустилася на дно і почала розчинятися.

– Але ж у нас у теплицях є рослини. А у передачах показують дерева. Величезні дуби, цілі гаї, – продовжувала Єва, сьорбаючи приготоване пиття. Матр повідомила їй, що напій має смак свіжозібраних апельсинів.

Робот обійняла її однією рукою:

- Бачиш, Єва, дерева існують. Але тут, де живемо ми, вони не можуть рости. Вони ростуть... над нами.

– А ми можемо піти та подивитися на них? - Єву негайно захопила ідея розвідати, що там, у великому лісі, що височить над ними. – Пограємо у хованки та влаштуємо пікнік.

- Усьому свій час, - відповіла Матр, ставлячи перед нею миску з пюре зі смаком вівсянки. Усьому свій час...

І ось Єва дісталася кінця коридору. Перед нею були ще одні зачинені двері, ідентичні тим, через які дівчинка вийшла зі складу; пульт ручного керування дверима потемнів від води, що протекла. Єва сіла навпочіпки і змінила режим підсвічування омніпода з яскравого спрямованого променя на м'яке ясне свічення.

Майданчик поруч із дверима був заповнений колекцією химерних, дивних предметів, дбайливо розставлених і розкладених рівними рядами до самих дверей. Тут зберігалися черевики та акуратно складені туніки, а ще іграшки – наприклад, брязкальце та хихикаючий м'ячик. Всі ці речі поєднувало ось що: колись вони належали Єви, і вона поки що не готова була з ними розлучитися. Вона присіла біля купки пошарпаних м'яких іграшок, які очолювали ці нерухомі збори, і відкрила сумку.