Читати книгу - "Тіні спадщини , Мара Найт"

Кора й Анон сіли в машину, і він завів двигун, спокійно глянувши на неї краєм ока. Здавалося, він не планував говорити про щось серйозне. Вони їхали безтурботно, дорога була знайома й затишна. Кора відчувала легкість поруч із Аноном, попри його холодну манеру поведінки, адже вона звикла до його мовчазного способу спілкування. Пейзаж за вікном змінювався, стаючи темнішим та густішим, коли вони заїхали в лісову зону неподалік академії.

Раптом тиша розсіялася, і перед їхньою машиною з'явилася темна фігура в довгому плащі та капюшоні. Анон різко натиснув на гальма, але незнайомець не зрушив з місця, ніби просто очікував їх. Машина зупинилася, а двигун гучно замовк.

– Не виходь, – прошепотів Анон, затримуючи Кору, яка вже збиралася запитати, що відбувається. Його погляд був серйозний, холодний, навіть тривожний – зовсім не той, який вона зазвичай бачила.

Фігура у капюшоні підняла руку, і двері машини несподівано вирвалися з місця, ніби були легким аркушем паперу. Кора ледве встигла ухилитися, коли до неї наблизився той незнайомець. Його погляд, хоч і прихований тінню капюшона, здавався пронизливим і повним таємниць, про які вона ніколи не чула.

– Виходь, Коралін, – промовив він низьким, грізним голосом. – Час відкрити правду.

Кора застигла, коли почула своє справжнє ім’я – те, яке її біологічні батьки дали їй при народженні, і яке знали лише вони. Але звідки знає його цей незнайомець? Хто він, якщо йому відомо про таке?

Анон миттєво відреагував, вистрибнувши з машини, щоб захистити її. Його постава стала агресивною, а рухи швидкими та чіткими. Він кинувся на демона в капюшоні, і між ними розпочалася запекла сутичка. Анон явно намагався взяти контроль, але демон був напрочуд сильний, його удари були точними, а рухи плавними, ніби він вже знав, як саме здолати свого супротивника.

– Ти не розумієш, у що втручаєшся, – холодно промовив демон, відштовхуючи Анона. Він навіть не виглядав виснаженим. – Ти не знаєш її минулого. Її спадок – це сила, яку не можна стримати.

З цими словами він повернувся до Кори і, не дочекавшись жодної відповіді від Анона, знову заговорив:

– Не йди до академії, Коро. Ти не готова. Твоє минуле, твоє справжнє ім’я – це тягар, який приведе до загибелі. Якщо підеш далі, то не лише собі заподієш шкоду, але й тим, хто тобі дорогий.

Його слова були різкими і страшними. Кора відчула, як в її грудях наростає тривога і невідоме відчуття, ніби вона стоїть на краю прірви.

Демон не чекав її відповіді. Він відійшов від машини і зник у тіні лісу так само швидко, як і з’явився. Анон важко дихав, відновлюючи сили після короткої, але інтенсивної боротьби. Його погляд був сповнений мовчазного осуду.

– Тепер ти розумієш, що твоя поїздка до академії – це не просто навчання, – сказав він суворо. – Це щось набагато більше, і ти маєш бути готовою до всього.

Кора не знала, що сказати. Її серце билося швидше, а розум намагався опрацювати те, що щойно відбулося. Слова демона у капюшоні, його загадкове знання її справжнього імені – все це додавало нового страху і змушувало переглянути її ставлення до власного минулого.

Поїздка тривала, але тепер тиша в машині була зовсім іншою. Кора вже не могла бачити академію просто як місце навчання. Це стало початком шляху, який вів у невідоме, небезпечне і сповнене секретів минуле.

Кора й Анон сіли в машину, і він завів двигун, спокійно глянувши на неї краєм ока. Здавалося, він не планував говорити про щось серйозне. Вони їхали безтурботно, дорога була знайома й затишна. Кора відчувала легкість поруч із Аноном, попри його холодну манеру поведінки, адже вона звикла до його мовчазного способу спілкування. Пейзаж за вікном змінювався, стаючи темнішим та густішим, коли вони заїхали в лісову зону неподалік академії.

Раптом тиша розсіялася, і перед їхньою машиною з'явилася темна фігура в довгому плащі та капюшоні. Анон різко натиснув на гальма, але незнайомець не зрушив з місця, ніби просто очікував їх. Машина зупинилася, а двигун гучно замовк.

– Не виходь, – прошепотів Анон, затримуючи Кору, яка вже збиралася запитати, що відбувається. Його погляд був серйозний, холодний, навіть тривожний – зовсім не той, який вона зазвичай бачила.

Фігура у капюшоні підняла руку, і двері машини несподівано вирвалися з місця, ніби були легким аркушем паперу. Кора ледве встигла ухилитися, коли до неї наблизився той незнайомець. Його погляд, хоч і прихований тінню капюшона, здавався пронизливим і повним таємниць, про які вона ніколи не чула.

– Виходь, Коралін, – промовив він низьким, грізним голосом. – Час відкрити правду.

Кора застигла, коли почула своє справжнє ім’я – те, яке її біологічні батьки дали їй при народженні, і яке знали лише вони. Але звідки знає його цей незнайомець? Хто він, якщо йому відомо про таке?

Анон миттєво відреагував, вистрибнувши з машини, щоб захистити її. Його постава стала агресивною, а рухи швидкими та чіткими. Він кинувся на демона в капюшоні, і між ними розпочалася запекла сутичка. Анон явно намагався взяти контроль, але демон був напрочуд сильний, його удари були точними, а рухи плавними, ніби він вже знав, як саме здолати свого супротивника.

– Ти не розумієш, у що втручаєшся, – холодно промовив демон, відштовхуючи Анона. Він навіть не виглядав виснаженим. – Ти не знаєш її минулого. Її спадок – це сила, яку не можна стримати.

З цими словами він повернувся до Кори і, не дочекавшись жодної відповіді від Анона, знову заговорив:

– Не йди до академії, Коро. Ти не готова. Твоє минуле, твоє справжнє ім’я – це тягар, який приведе до загибелі. Якщо підеш далі, то не лише собі заподієш шкоду, але й тим, хто тобі дорогий.

Його слова були різкими і страшними. Кора відчула, як в її грудях наростає тривога і невідоме відчуття, ніби вона стоїть на краю прірви.

Демон не чекав її відповіді. Він відійшов від машини і зник у тіні лісу так само швидко, як і з’явився. Анон важко дихав, відновлюючи сили після короткої, але інтенсивної боротьби. Його погляд був сповнений мовчазного осуду.

– Тепер ти розумієш, що твоя поїздка до академії – це не просто навчання, – сказав він суворо. – Це щось набагато більше, і ти маєш бути готовою до всього.

Кора не знала, що сказати. Її серце билося швидше, а розум намагався опрацювати те, що щойно відбулося. Слова демона у капюшоні, його загадкове знання її справжнього імені – все це додавало нового страху і змушувало переглянути її ставлення до власного минулого.

Поїздка тривала, але тепер тиша в машині була зовсім іншою. Кора вже не могла бачити академію просто як місце навчання. Це стало початком шляху, який вів у невідоме, небезпечне і сповнене секретів минуле.