Читати книгу - "Король драконів та його зірка, Mira"

День ховався за гірськими вершинами, коли Раелгар і Ліна дісталися маленької печери, схованої серед скель. Вона була затишною, з невеликим джерелом води та природним укриттям від вітру. Раелгар швидко розпалив багаття, а Ліна вмостилася на пледі, який він розстелив біля вогню.

Її тіло тремтіло від втоми, а руки досі пам’ятали дивне тепло, яке з’явилося під час битви. Вона поглянула на Раелгара, який сидів поруч, його обличчя було серйозним, але спокійним.

— Як ти себе почуваєш? — запитав він, не відводячи погляду від вогню.

— Не знаю, — чесно відповіла Ліна. — Усе це… здається нереальним. Я не знала, що маю таку силу.

Раелгар зітхнув, трохи усміхнувшись.

— Ти сильніша, ніж уявляєш. Але ця сила — не лише дар, а й тягар. Темні дракони не зупиняться. Вони будуть шукати тебе, поки ти не навчишся повністю контролювати свої здібності.

Ліна замислилася, обіймаючи себе руками.

— Я не хотіла бути частиною цього, — сказала вона тихо. — Але тепер я розумію, що втеча — не вихід.

Раелгар повернувся до неї, його очі знову були теплими й добрими.

— Ти обрала правильний шлях. Але ти не одна. Я буду поруч, навіть якщо для цього доведеться кинути виклик усьому світу.

Ліна підняла голову, і їхні погляди зустрілися. У цьому погляді було щось більше, ніж вдячність чи підтримка. Їй здавалося, що вона бачить у ньому душу істоти, яка несе на своїх плечах століття самотності й боротьби.

— Ти завжди був таким? — раптом запитала вона.

Раелгар усміхнувся.

— Таким?

— Захисником. Героїчним і відважним.

Він засміявся, але його сміх був трохи гіркуватим.

— Я був іншим, — зізнався він. — Колись я був таким же егоїстичним і жорстоким, як і темні дракони. Але одна подія змінила мене. Я зрозумів, що сила — це відповідальність, а не засіб отримати все, чого хочеш.

Ліна хотіла запитати більше, але її очі почали злипатися від втоми. Вона відчула, як тепло вогню й голос Раелгара створюють навколо неї кокон безпеки.

— Спи, Ліно, — м’яко сказав він. — Завтра буде новий день, і ми продовжимо наш шлях.

Вона заплющила очі, вперше за кілька днів відчуваючи себе захищеною.

Раелгар залишився сидіти біля вогню, пильнуючи її спокій, але його думки були занадто тривожними. Він знав, що битва лише почалася, і час їхнього перепочинку дуже короткий.