Читати книгу - "Лисиця-мандрівниця та подорожній кіт, ГраНат"

                                                                                                                Ии

У оксамитовій траві спокійно буде нам.

– Та де там! Чуєш, кущ тремтить? Напевно, хтось там є.

– Авжеж! Невже попід кущем хтось икає й хропе?

– Ич! Боягуз який, дивись! – узрів пташину кіт,

Дрижить із иканням в кущах та в ирій не летить!

– У ирій? – Теплі то краї – зимівля для птахів,

Скидається, на букву Ии негусто в мові слів.

                                                                                                                            Іі

– То звичайнісінький індик, – лисиця промовля, –

Не  лісовий, а свійський птах, до того ж ще й маля.

– Як опинився в лісі, ти? – спитав нарешті кіт. –

Не бійся, надто ти малий, щоб бути на обід.

Й одразу вирішив: «Туди прямісінько піду».

Там наче іриси навкруж, насіння й хробаки,

Ще іволги гніздечка в’ють й затягують пісні.

І, певно, втратив рідний дім я вже без вороття!

– Невже до лісу простував, індику, навмання?

– Атож! Живу я лісу край, де писаний паркан.

 – Іди без остраху й вагань, – напуття дав баран.

                                           Її
 

– Я знаю, де такий паркан, – озвався раптом кіт, –

Ходив я околяса там і курочок стеріг.

– Тут кинуть шапкою! – сказав із-за куща їжак. –

А ви звідкіль узялись тут? – спитав він у друзяк.

– Вчимо абетку ми удвох, нам мандрувати час.

До того ж щоб книжки читать могли ми повсякчас.

– Ви їсти хочете? – Ще б пак! Та де ж ту їжу взять?

Індик сполошивсь не на жарт: «Куди ж його тікать»?

                                            Йй

– Не бійся й икати облиш, я всім допоможу!

Незвичний я їжак-чаклун, сто років як живу.

Стою на голках чарівних, неначе справжній йог,

Повсюди знаний чародій – казковий їжачок.

У лісову їдальню всіх вас, друзі, запрошу,

І смакотою на всяк смак охочих пригощу.

Зі спини голку він дістав і щось прошепотів,

Та й скатертину з частувань гостинно розстелив.