Читати книгу - "Маркус і Діана. Світло Сіріуса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Дев’ятеро з десятьох людей або взяли б хлопця на глузи, або таки поцікавилися б, що саме він мав на думці, питаючи таке. Дев’ятеро з десяти, але не Сіґмунд. Він зрозумів, що Маркус сприйняв розбиту чашку за лиху прикмету: мовляв, йому теж судилося незабаром розбитися на черепки, як і тій чашці. Сіґмунд обвів черепки замисленим поглядом.
— Та, мабуть, ніяка це не прикмета, хоча ніколи ні в чому не можна бути впевненим. Усе-таки краще поберегтися.
— Отож і я так думаю, — похмуро відповів Маркус та й заходився розкручувати спального мішка.
Майже в усіх хлопців мішки були сучасні. Ще досить нові, але трохи потерті. То свідчило, що ними користувалися в поході не вперше. Маркусів мішок був хтозна-якої давності, але майже ніде не потертий. Монс спав у ньому двічі на місяць, ще бойскаутом, тридцять років тому. Мішок був тяжкий, сірий, з напівзіпсованою блискавкою-застібкою.
— У таких сплять лише мумії, — сказав Пер Еспен, якому на Різдво подарували синій спальний мішок фірми «Аюнґілак».
— І що ти, Пере Еспене, знаєш про мумії? — спитав Сіґмунд. — Крім того, що читав у «Дональді»?[4]
Пер Еспен не відповів. Він був другим після Маркуса найменшим хлопцем у класі й знав, перед ким не варто було лізти в пупа.
Облишивши блискавку-застібку в спокої, Маркус вирішив, що мішок правитиме йому за ковдру.
— Впоралися, хлопці? — спитав учитель Скуґ. — Маркусе, в тебе все гаразд?
— Так, напевно, гаразд, — відповів Маркус.
* * *
Риб’яча кістка йому в горлі таки не застряла, правда, він ту форель тільки скуштував. Відчуваючи нудоту більше, ніж голод, він длубався в рибі лише для того, щоб ніхто не помітив, що він не їв. Після вечері діти зібралися в холі, щоб отримати інструкції на завтра. Потім усі вони нашвидку заспівали гуртову пісню, а далі їм звеліли лягати спати.
— Завтра буде довгий день, — сказав учитель Скуґ. — Уже половина одинадцятої, і вам усім треба гарненько виспатися. Ми з Каріанною ще трохи посидимо та обміркуємо завтрашній план. Прийдемо десь за півгодини, тож глядіть, щоб усі вже спали.
Після того як учителі, відхилили одинадцять дитячих протестів, гучну пропозицію зіграти вікторину й стиха промовлене побажання пограти в покер із роздяганням, школярі сказали добраніч і пішли до своїх кімнат чистити зуби та вкладатися в спальні мішки. Каріанна Педерсен і учитель Скуґ замовили собі по склянці лимонаду та й посідали біля вікна, звідки видно було гору, яка завтра мала стати для них усіх великим випробуванням.
* * *
— Шерон Стоун, — прошепотів Віґґо. — У Шерон Стоун цицьки завбільшки з гори. Вона знімалася в «Плейбої».
— Мелані Ґріффіт звабливіша, — пробубнів Пер Еспен. — От якби мені її сюди під ковдру, еге ж, Рейдаре?
— Вона одружена з Доном Джонсоном, — відповів Рейдар. — Мені його під ковдрою не треба.
— Та ні, здається, вони розлучені, — промимрив Віґґо. — Мабуть, Мелані Ґріффіт виставлена, так би мовити, на розпродаж.
— Вони майже всі розлучені, — пробурчав Лейф Оґе. — Спершу одружуються, тоді кохаються, а потім розбігаються хто куди.
Батьки Лейфа Оґе щойно розлучилися, тож він вважав себе фахівцем із розлучень.
— Діана Мортенсен не така, — сказав Сіґмунд. — Вона ніколи не виходила заміж.
— Авжеж, — згодився Віґґе. — Діана Мортенсен страшенно перебірлива. Але, здається, вона жила з Майклом Дуґласом.
— Всі вони жили з Майклом Дуґласом, — зарозуміло сказав Рейдар.
— Усі, крім Мелані Ґріффіт, — заперечив Віґґо. — Бо вона живе з Доном Джонсоном. Якщо вони, звісно, не розлучилися, — про всяк випадок додав він.
— Пол Нюман ніколи не розлучався, — сказав Пер Еспен. — Він постійно одружений. І мама з татом також.
— Що ти маєш на увазі під тим постійно? — спитав Сіґмунд.
— Звісно ж, весь час.
— Від часів Великого Вибуху?
— Якого ще вибуху?
— Від першопочатків всесвіту?
— Цур тобі, пек! Я мав на увазі…
— Даю десять очок Шерон Стоун, — сказав Віґґо. — Дев’ять Діані Мортенсен і вісім…
І поки хлопці з 6-Б класу Рюд-школи дискутували, котра з неодружених, одружених і розлучених кінозірок Голлівуду найзвабливіша, Маркус пошепки спитав Сіґмунда:
— Хто така Діана Мортенсен?
— Хіба ти не знаєш?
— Ні, тільки нікому про це не кажи.
— Власне, Діана Мортенсен родом із Гортена,[5] але живе в Голлівуді. Вона грає в «Грошах та владі».
Так називалася безкінечна американська «мильна опера», яку щосереди показували по телевізії.
— Ти її не дивишся?
— Ні.
— Ну й правильно. Поганючий серіал, але він іде відразу після «Безмежного всесвіту». Я бачив кілька серій.
— Вона… вона вродлива?
— Так, як пава. Але, мабуть, її щось бентежить.
— Чого це?
— Хтозна. В неї якийсь сумний вигляд. Попри увесь той грим. Я ношу в своєму записнику її знімок.
— Навіщо?
— І сам не знаю, — байдужим тоном відповів Сіґмунд. — Так склалося.
— Можна подивитися?
— Авжеж, але нікому більше не показуй.
Сіґмунд дістав із записника згорнений у кілька разів аркуш паперу й подав його Маркусові, а той заліз під спальний мішок і ввімкнув ліхтарика, що лежав поруч.
Діана Мортенсен сиділа край басейну. Її шкіра була біла, як полотно, коси вибілені, а губи яскраво-червоні. Вона дивилася на Маркуса великими очима — такими ж блакитними, як і її бікіні. Було очевидно, що фотограф захопив її зненацька, коли вона сиділа до нього спиною, повернувши до камери лише обличчя, зіпершися на руки й напіврозтуливши рот. На вустах у неї блукала усмішка, одначе вираз обличчя був здивований і водночас трохи зляканий. Одна грудь була оголена. По другий бік басейну стояв кремезний парубійко в купальному костюмі. Він мав не вельми лагідний вигляд.
У захваті від побаченого Маркус загасив ліхтарик. Потім глибоко зітхнув і засвітив знов. Діана й досі усміхалася, але, здається, була ще більше налякана. На її груді червоніла маленька пипка. Дівчині, мабуть, не було й двадцяти. Маркус відчув, як Сіґмунд простягнув під спальний мішок свою руку.
— Що це ти там мудруєш?
— Нічого.
— Віддай мені знімок.
Маркус знов погасив ліхтарика й простягнув Сіґмундові знімок, вирізаний з якогось тижневика.
— Я дивився на її пипки.
— Лише на одну.
— Атож, — прошепотів Маркус. — Що то за парубійко потойбіч басейну?
— Її охоронець.
Сіґмунд сховав знімок до записника й зиркнув у бік хлопців, які саме дискутували, скільки очок давати Джулії Робертс — чотири чи три. Ну от, їм ніхто не заважатиме говорити далі.
— Відразу після того, як її сфотографували, він хотів розтрощити його фотоапарат, але фотографові пощастило дати дьору. Як тільки знімок надрукували в журналі, Діана Мортенсен подала на фотографа до суду.
— Навіщо?
— Вона твердила, що він порушив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маркус і Діана. Світло Сіріуса», після закриття браузера.