Читати книгу - "Доля у смартфоні, Тихий Лис"

Він цікавий. Веселий. Легкий у спілкуванні. Чи прикидається таким? Неважливо. Я вирішую не зациклюватися на цьому і просто поговорити. Поспілкуюся трішки, щоб хоч якось розвіяти цю одноманітність, яка щільно обплутала мене останнім часом, ніби густий туман. А якщо він почне вести себе, як негідник - просто заблокую. В цілому, думаю, що заблокую в будь-якому випадку. Навіщо мені ця балачка? Просто для розваги. Просто для зміни обстановки.
- Гарна ава! Такий красивий букетик, хлопець подарував?
Ох ти, який допитливий. Я усміхаюся краєчком губ, вдивляючись у текст на екрані. Уже ревнує?
- Старе фото. У мене немає хлопця.
Кидаю коротку відповідь, спостерігаючи, як швидко він друкує відповідь.
- Дивно... Дивно, що ніхто досі не завоював серце такої красуні.
Ох, ти подивися на нього! Який ловелас! Ще й стелить красиво. Думає, що я якась простачка, яка поведеться на кілька ласкавих слів? Я ж попереджала: будь обережним з водоліями.
- Не витримали. Злякалися такої краси! - відповідаю з легким сарказмом, приглушуючи його запал. - А ти навчався десь на професійного серцеїда? Всім пишеш такі милі повідомлення?
Я уявляю, як він посміхається перед екраном, думаючи, що йому вдалося зачепити мене.
- Ні, не всім. Я такий милий лише з привабливими дівчатами або у третій ночі.
Що? Він знущається? Це компліменти чи прихований булінг? Негідник. Я не дам із собою так поводитися.
- А зі мною який випадок? - прямим текстом виводжу його на чисту воду, щоб уникнути всіх цих загадок і натяків.
- Ти здається симпатична.
- Здається? - піднімаю брови. - Тобто ти ще й не впевнений!?
- Я вже й забув, яка ти. Знаєш, вік, і все таке. Пам'ять вже не та. Може нагадаєш, ще одним милим фото?
Нахаба. Думає, що я поведуся? Ха!
- Можеш повернутися в чат і подивитися там!
- Та я видалив його. Навіщо він мені, якщо я вже зустрів цікаву і розумну дівчинку, яка не ведеться на пусті балачки і розуміє мої тонкі жартики з пів слова.
Це що, тонка маніпуляція? Гра на самолюбстві? Я майже бачу, як він самовдоволено посміхається, друкуючи це повідомлення.
– А ти харош! Крутиш мною, як хочеш.
Але я тобі покажу, хто тут ким буде крутити. Забув, значить? Я змушу тебе запам'ятати мене. Я змушу тебе жалкувати, що розпочав цей чат. Знаходжу у своїй галереї фото. Витончене, красиве. Без відвертості, без еротики, але достатньо гаряче, щоб змусити його пошкодувати, що він загрався. Нехай знає, яка помилка - недооцінювати мене.
"Фото надіслано"
- Огоу! Яка приваблива і гаряча штучка. Просто неможливо відірвати погляд!
Ну ось, почалося. Хтиві думки навіть не намагається приховувати. Я закочую очі, хоча на губах непомітно з'являється посмішка.
- Тримай себе в руках, будь ласка!
Але він навіть не думає зупинятися.
- Тримаю. В прямому і переносному сенсі.
Що ж, тут він вже переходить тонку межу між кокетливим фліртом і відвертим нахабством. А я... я чомусь усміхаюся. Чому він змушує мене посміхатися від цих брудних жартів, а не тиснути кнопку "Заблокувати"? Він що, дійсно хоче вивести мене на інтимну розмову? Навіть не думай, інтернет-збоченець!
- Фууу! - відповідаю йому, намагаючись збити його нахабний запал. Але він знову швидко друкує.
- А хочеш, я тобі покажу своє гаряче фото, з голим торсом?
О, Боже. І що мені з тобою робити, розпусний бабій? Я просто хотіла легкого, веселого спілкування, а тепер потрапила на його гачок і змушена якось балансувати між інтересом і роздратуванням. Хоча... щось у ньому є. Він зміг затягнути мене в це особисте листування, а я й не планувала давати йому шанс. Але ти, мій друже, дійсно думаєш, що зі мною так легко грати? Готовий піти ва-банк?
- Добре! Скидай. Але врахуй, якщо мені не сподобається - ти летиш у блок!
- Пфф! Повір, такого гарячого фото ти ще не бачила!
Ну ось, я так і знала. Ще один нечестивий хрін, який думає, що дівчину можна зацікавити відвертими фото. Що ж, зараз перевіримо, наскільки ти "оригінальний". Він надсилає приховане зображення. Я бачу розмите прев'ю та підпис: "Обережно, дуже відверто". Ну дякую, що попередив! Оце я потрапила... Може, заблокувати його просто зараз? Добре, переконаюся наскільки ти зіпсований і тоді піду не прощаючись... Я натискаю на зображення, воно завантажується. Що? Ахахах! Боже, я навіть не стрималась і засміялась вголос. Що з цим хлопцем не так?! На екрані... рентгенівський знімок грудної клітки. "Фото з голим торсом". Ну, здається, не обманув, а я тепер почуваюся так, ніби мене кругом пальця обвели.
- Ахаха, - відписую, розуміючи, що текст не передасть усієї тієї хвилі сміху, яка тільки-но накрила мене.
- Вдалося тебе здивувати?
- О так! Я справді не очікувала "настільки" відвертого фото!
- Найс! Тоді я заслужив на нагороду?
- Що знову ти хочеш?
- Нууу, фігура твоя, звісно, приваблива і ще не раз мені буде снитися у відвертих снах, але я люблю дівчат за гарні очі. Можливо, покажеш оченята?
Та ти поглянь на нього, який перебірливий! Що ж, нехай. Я відкриваю галерею, переглядаю фото. Серед них знаходжу те саме, яке мені завжди подобалося. Чорно-біле. Витончене. Погляд у ньому вийшов таким, як треба - з нотками загадковості, стриманої пристрасті, іронії. Так, це буде чудовою відповіддю. Трохи побісити його, пограти на його емоціях, як він це робив зі мною.
"Фото надіслано".
- Ох! Який погляд! Зачаровує.
Його слова змусили мене усміхнутися. Я уявила, як він дивиться на фото, затримуючи погляд, аналізуючи.
- Так! Правда, сучий? - підхопила я жартівливий тон.
- Я б сказав - хижий.
Цікаве слово. Він ніби намагається розгадати мене, скласти картинку в своїй уяві.
- Але! - продовжив він. - Чому знову чорно-біле? Як я маю запам'ятати колір твоїх очей?
Я примружилась, ніби він міг мене побачити. Це навіть трохи лестило - його наполегливе бажання дізнатися більше.
-  Можеш просто собі уявити. Я впевнена, фантазія в тебе працює шикарно, - відповіла я, смакуючи момент. - Вони зелені.
Кілька секунд він не писав. І ось нарешті нове повідомлення.
- Ммм. Як у відьми. А я от думаю, як так легко ти мене причарувала.
Я пирснула від сміху.
- Твої компліменти - це щось... На межі.
Я не образилася. Навпаки, його слова звучали кокетливо, з тією ноткою жарту, яка робила розмову цікавою. Ми продовжували листування, перескакуючи з теми на тему, не затримуючись на серйозному. Грали словами, перевіряли реакцію одне одного, наче двоє акторів, що імпровізують без сценарію. Час пролетів, як одна мить. Я навіть не помітила, як почало світати, поки не побачила його нове повідомлення.
- Думаю, мені пора вже поспати годинку-дві. Мені ще працювати цілий день. Тож, приємних тобі снів.
П'ята ранку. Я перевела погляд на вікно - небо вже потроху світлішало.
- Добре. І тобі на добраніч, - відповіла я, але не хотіла, щоб ця розмова закінчувалася.
Кілька хвилин я просто дивилася на телефон. Що це було? Чому так легко і невимушено? Я провела в цьому діалозі пів ночі і жодного разу не відчула нудьги. Його повідомлення були веселими, гострими, безглуздими - але такими живими. Ми просто жартували одне з одним, і мені було добре. Я відчула, як болять вилиці від усмішки, що не сходила з мого обличчя. Сон прийшов миттєво. Жодних нав'язливих думок, жодного хвилювання про наступний день. Лише приємний післясмак від спілкування.