Читати книгу - "Гармидер у школі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У класі зазвучали молотки і пилки. Деякі з дітей взяли великі аркуші паперу й почали вимальовувати дивовижні креслення своїх літальних апаратів. Міс Гармидер була настільки зайнята відповідями на запитання, що їй не вдалося просто сидіти і спостерігати. Невдовзі вона вже повзала по підлозі раптом з усіма, допомагаючи одній із конструкторських груп вирішити складну проблему, пов'язану з задньою велосипедною зірочкою і ланцюгом.
Мало-помалу літальні апарати почали набирати форму, і діти вийшли на вулицю, щоби причепити гвинти. Тут довелося вирішувати багато складних проблем, знадобилося море клею і купи липкої стрічки. Було неможливо ступити ногою так, щоби до неї що-небудь не приліпилося і не залишалося приліпленим іще найближчі десять хвилин.
П'ятеро дітей чомусь виявилися з голови до ніг обв'язаними мотузками. Це було особливо дивно, якщо зважити, що всі вузли були в них за спиною, куди вони аж ніяк не могли би дотягтися самі.
— Це все Вейн, — закричала Емі. — Він це навмисне!
— Від них не було ніякої користі, вони тільки весь час плуталися під ногами. Мені довелося їх позв'язувати, щоби не заважали.
— Думаю, тепер ти вже можеш їх розв'язати, — запропонувала міс Гармидер. — Ну ось, гадаю, ми закінчили. Час починати випробування.
Новозібрані велосипеди справляли дивне враження. Кожен із конструкторів по-своєму вирішив питання, як закріпити гвинт над головою пілота. Дехто скористався для цього грубими паличками. Інші використали металеві стержні та мотузки. Тепер пілоти обережно виводили свої вертопеди на стартові позиції на шкільному майданчику, довгі лопаті гвинтів звисали донизу і легенько погойдувалися. Решта класу спостерігала, чи їхнім літальним апаратам вдасться піднятися в повітря. Навіть міс Гармидер затамувала подих.
Пілоти вилізли на сидіння. Один за одним, дуже повільно й обережно вони почали їздити навколо майданчика. Лопаті гвинтів повільно оберталися в них над головами, з тихим шурхотом розтинаючи повітря. Пілоти понагиналися над кермами, щоб набрати швидкість.
Крутити педалі виявилося важкою роботою. Тепер їм доводилося приводити в рух не тільки заднє колесо велосипеда, а й гвинти.
— Давайте! — гукала міс Гармидер. — Давайте швидше!
Її слова заохотили решту класу так само підбадьорливо гукати:
— Швидше! Рухайся! Давай, «Конкорд», швидше, швидше!
Бідолашні пілоти хекали і сапали. Вони з усіх сил налягали на педалі. «Шух, шух», — оберталися гвинти. Вертопеди робили одне коло за одним.
— Обережно! — гукнула міс Гармидер. — Не допустіть, щоби гвинти зіткнулися!
На майданчику було дев'ять розчервонілих облич. Один з вертопедів уже майже піднявся в повітря. Його переднє колесо раз у раз відривалося від землі, так, ніби він ось-ось хотів злетіти, але ніяк не міг. На жаль, колесо, яке майже не торкалося землі, дуже ускладнило керування, і невдовзі один з вертопедів занадто наблизився до іншого.
Лопаті зіткнулися. Почувся різкий тріск, і великий шматок гвинта пронісся над майданчиком і врізався в стіну школи. Велосипеди попадали і збили ще два апарати. Решта вертопедів різко звернула вбік, щоб уникнути аварії — і зіткнулися лоб у лоб. За кілька секунд майданчик перетворився на місце катастрофи.
— Ой-ой, — промимрила міс Гармидер, тривожно озираючи купу розбитих літальних апаратів. — Нікому нічого не сталося?
— Ух ти! — видихнув один із пілотів. — Це було круто!
Над майданчиком пролунав гучний голос, змусивши всіх (звичайно, за винятком міс Гармидер) завмерти на місці:
— Міс Гармидер! Що тут відбувається?
— Ми робили вертольоти, містере Шрапнель.
— Вертольоти? Вертольоти! Що за вкрай сміховинна ідея!
Лілія Гармидер обернулася і зупинила на містерові Шрапнелеві свої невинні сірі очі:
— Але ж, містере Шрапнель, хіба ви забули? Це ж була ваша ідея!
Директорові відпала щелепа. Його знову заціпило.
4. Пиріг Дружби
Коли місіс Штурх наступного ранку йшла до кабінету директора, вона вже не відчувала приступу страху. Вона не дуже розуміла чому, але вона це помітила, і це викликало в неї у глибині душі тепле відчуття.
Вона знала, що містер Шрапнель злий. Вона усвідомлювала, що кожної миті може статися один із його вулканічних вибухів, але якимось чудом місіс Штурх більше не переживала з цього приводу. Вона спокійно чекала, коли директор заговорить. І він заговорив:
— Це просто жахливо, місіс Штурх. Я переконаний у тому, що ви можете знайти когось на заміну міс Гармидер. Вона створює хаос.
— Я спробую, містере Шрапнель. До речі, як там бідолашний містер Дейвід?
— Я вам уже казав: не називайте його бідолашним. Наскільки я розумію, він лежить у ліжку, задерши ноги. Йому має бути соромно за себе. А тепер, місіс Штурх, чи не були б ви такі ласкаві взяти телефон і спробувати знайти когось спокійного і розважливого на місце цієї божевільної з третього класу, перш ніж наша школа обвалиться нам на голови? Ми повинні позбутися її якомога швидше.
Місіс Штурх закусила губу, щоб стримати усмішку, яка готова була з'явитися в неї на обличчі.
— Я постараюся.
Заливчастий звук сирени наближався. Невдовзі швидка допомога пронеслася по під'їзній доріжці та з вищанням зупинилася на стоянці. Двері водія відчинилися, і на асфальт висипалася купа пластикових слоїчків, мисок, ложок і ножів. За ними з'явилася і сама міс Гармидер. Цього разу її зачіска скидалася вже навіть не на вороняче гніздо, а на цілу колонію чаплиних гнізд. Вона помітила, що містер Шрапнель з кам'яним виразом обличчя дивиться на неї з вікна, енергійно помахала йому рукою і збила дзеркальце на своїй швидкій допомозі.
Містер Шрапнель вбіг до кабінету секретарки.
— Сподіваюся, ви вже знайшли заміну, місіс Штурх?
Секретарка прикрила телефонну трубку рукою, так ніби вона саме із кимсь розмовляла, і похитала головою:
— На жаль, містере Шрапнель, наразі нічого.
Директор тяжко зітхнув і повернувся до свого кабінету. Місіс Штурх поклала трубку і хихикнула. Вона взагалі не збиралася нікому дзвонити. На її думку, поява міс Гармидер була найкращою подією, яка сталася у Далендонській початковій школі за багато років, і вона не збиралася припиняти цю подію. їй хотілося, щоби ця подія тривала якомога довше.
— Що ми будемо робити сьогодні, міс? — запитав Вейн.
— Спочатку допоможіть мені розвантажити мою швидку допомогу. Ходіть усі.
До фургона міс Гармидер рушила довжелезна процесія. Усі бажали допомогти його розвантажувати. Діти вирішили, що це напрочуд цікаво. Лілія дозволила кожному особисто увімкнути маячки і сирену. Тоді Ребекка випробувала ноші. Вейн знайшов бинти і вже ладнався було забинтувати Ребекку, але міс Гармидер сказала, що, на її думку,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гармидер у школі», після закриття браузера.