Читати книгу - "Від порога до порога"

Davor das Fremde, des Cast du hier bist:

die lichtlose Distel,

mit der das Dunkel die Seinen bedenkt,

aus der Ferne,

um unvergessen zu bleiben.

Und dies noch, verschollen im Tauben:

der Mund,

versteint und verbissen in Steine,

angerufen vom Meer,

das sein Eis die Jahre hinanwälzt.

НАТЮРМОРТ

Свічка до свічки, вогник до вогника, світло до світла.

Це тут, а під ним: чиєсь око,

без пари й заплющене,

оторочене віями пізньої миті, котра настала,

не будучи вечором.

Перед ним чуже, у якого ти гість:

похмуре будяччя,

з яким морок пригадує кревних,

здалеку,

щоб лишитися незабутнім.

І ще щось, безвісти зникле в глухому:

уста,

скам’янілі, що вгризлись в каміння,

покликані морем,

чия крига вальцює літа.

UND DAS SCHÖNSTE

Und das schöne, das du rauftest, und das Haar,

das du raufst:

welcher Kamm

kämmt es wieder glatt, das schöne Haar?

Welcher Kamm

in wessen Hand?

Und die Steine, die du häuftest,

die du häufst:

wohin werfen sie die Schatten,

und wie weit?

Und der Wind, der drüber hinstreicht,

und der Wind:

rafft er dieser Schatten einen,

mißt er ihn dir zu?

І ТА РОЗКІШ

І та розкіш, яку ти полола, й волосся,

що ти його полеш:

який гребінець

спроможний його розчесати, твоє розкішне волосся?

Який гребінець

у чиїй руці?

І каміння, яке ти складала,

яке ти складала докупи:

куди воно кидає тіні,

і як задалеко?

І той вітер, який понад всім цим нуртує,

і той вітер:

чи він вхопить одну з оцих тіней,

чи примірить її до тебе?

WALDIG

Waldig, von Hirschen georgelt,

umdrängt die Welt nun das Wort,

das auf den Lippen dir säumt,

durchglüht von gefristetem Sommer.

Sie hebt es hinweg und du folgst ihm,

du folgst ihm und strauchelst — du spürst,

wie ein Wind, dem du lange vertrautest,

dir den Arm ums Heidekraut biegt:

wer schlafher kam

und schlafhin sich wandte,

darf das Verwunschene wiegen.

Du wiegst es hinab zu den Wassern,

darin sich der Eisvogel spiegelt,

nahe am Nirgends der Nester.

Du wiegst es hinab durch die Schneise,

die tief in der Baumglut nach Schnee giert,

du wiegst es hinüber zum Wort,

das dort nennt, was schon weiß ist an dir.

ЛІСИСТО

Лісисто, з оленевим сурмлінням,

обступає світ моє слово,

що снується тобі край уст,

пропалене відтермінованим літом.

Він відкладе його вбік, і ти підеш за ним,

ти підеш за ним спотикаючись — ти відчуваєш,

як вітер, якому ти так довіряв,

покладе тобі руку на вереск:

той, хто вийшов зі сну

й повернувся у сон,

сміє гойдати чари.

Ти їх розгойдуєш низом аж до води,

в якій віддзеркалений водомороз,

поблизу Ніде своїх гнізд.

Ти їх низько розгойдуєш крізь замасковане листям сильце,

що в паланні дерев відчуває жагу за снігом,

ти їх розгойдуєш аж до останнього слова,

яке врешті назве, що в тобі вже біліє.

ABEND DER WORTE

Abend der Worte — Rutengänger im Stillen!

Ein Schritt und noch einer,

ein dritter, des Spur

dein Schatten nicht tilgt:

die Narbe der Zeit

tut sich auf

und setzt das Land unter Blut —

Die Doggen der Wortnacht, die Doggen

schlagen nun an

mitten in dir:

sie feiern den wilderen Durst,

den wilderen Hunger…

Ein letzter Mond springt dir bei:

einen langen silbernen Knochen

— nackt wie der Weg, den du kamst —

wirft er unter die Meute,

doch rettets dich nicht:

der Strahl, den du wecktest,

schäumt näher heran,

und obenauf schwimmt eine Frucht,

in die du vor Jahren gebissen.

ВЕЧІР СЛІВ

Вечір слів — лозошукач у безмовній тиші!

Крок, іще крок,

і третій, чий слід

твоя тінь не загасить:

рана часу

відкривається

й заливає місцину кров’ю —

Доги словесної ночі, доги

гавкають

у тобі:

вони святкують нестримнішу спрагу,

нестримніший голод…

Останній місячний лик прийде тобі на підмогу:

довгу сріблясту кістку

— обгризену, наче шлях, яким ти прийшов —

він кине всередину зграї,

але це тебе не врятує:

промінь, який ти збудив,

шумує все ближче й ближче,

і на поверхню спливає достиглий плід,

тобою надкушений вже віддавна.

DIE HALDE

Neben mir lebst du, gleich mir:

als ein Stein

in der eingesunkenen Wange der Nacht.

O diese Halde, Geliebte,

wo wir pausenlos rollen,

wir Steine,

von Rinnsal zu Rinnsal.

Runder von Mal zu Mal.

Ähnlicher. Fremder.

O dieses trunkene Aug,

das hier umherirrt wie wir

und uns zuweilen

staunend in eins schaut.

СХИЛОК

Ти живеш обіч мене, схожий до мене:

наче камінь,

у ночі запалій щоці.

О цей схилок, кохана,

з якого ми скочуємось невпинно,

мов каміння,

з рівчака у рівчак.

Щоразу кругліші.

Однаковіші. Чужіші.

О це захмелене око,

що, як ми, блукає довкола

й часом

здивовано зирить на нас.

ICH WEISS

Und du, auch du —

verpuppt.

Wie alles Nachtgewiegte.

Dies Flattern, Flügeln rings:

ich hörs — ich seh es nicht!

Und du,

wie alles Tagenthobene:

verpuppt.

Und Augen, die dich suchen.

Und mein Aug darunter.

Ein Blick:

ein Faden mehr, der dich umspinnt.

Dies späte, späte Licht.

Ich weiß: die Fäden glänzen.

Я ЗНАЮ

І ти, ти також —

наче лялечка.

Як усе, заколисане ніччю.

Це пурхання, це лопотіння довкола:

я чую його — я не бачу!

І ти,

як і все, забране в дня:

наче лялечка.

І очі, які шукають тебе.

І моє око посеред них.

Погляд:

ще одна нитка, яка тебе оплітає.

Це пізнє, пізнє сяйво.

Я знаю: ті ниті світяться блиском.

DIE FELDER

Immer die eine, die Pappel

am Saum des Gedankens.

Immer der Finger,