Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » У чому ж таємниця? 📚 - Українською

Читати книгу - "У чому ж таємниця?"

213
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У чому ж таємниця?" автора Жан Фуке. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 50
Перейти на сторінку:
сонцем! — сказала Жакліна. — А під нашим берегом вода в затінку темна, наче сонна…

Незабаром стежка стала віддалятися від берега. Вони навмисне збилися з неї і, тримаючись берега, пробиралися крізь густі хащі.

— Ох! — враз зойкнула дівчина.

Вона заклякла на місці й тільки показувала пальцем у гущавину:

— Погляньте!

Там, у невеличкому просвітку між листям, виднілась пара черевиків. Вони були на ногах, що ножицями звисали в повітрі, а трохи вище, за густим гіллям, можна було розгледіти людину в чорному вбранні. Так, це не привиділося їм, на дереві справді висів чоловік. По обличчю в нього повзала муха.

— Мертвий! — ледь чутно вимовила Жакліна.

— Їдьмо в жандармерію, — прошепотів він. — Котрий же це?

З розгубленого виразу Жакліниного обличчя Жан-Луї зрозумів, що й вона не може сказати, хто то: Поль чи П'єр.

— Ми ж іще на території Персакської комуни? — спитав він у дівчини.

Відділок жандармерії містився на Сталінградській набережній. Розповідь Жана-Луї й Жакліни там було запротокольовано.

— Ось повернеться мій колега, і ми поїдемо разом з вами. Сядьте, почекаємо трохи, — чемно говорив черговий жандарм, суплячи брови.

Незабаром вони в супроводі двох жандармів знову поїхали в авто до озера Тейлак, і їм довелося взяти участь у звичайних формальностях, до яких вдаються в подібних випадках.

А наступного дня поширилася чутка, ніби прокурор, ознайомившись із висновком судового лікаря, відмовився дати дозвіл на похорон. Балакали, нібито Рето повішено вже мертвого. До розслідування приєдналася карна поліція: двоє інспекторів — високий і дебелий Жюль Делор та присадкуватий Робер Клав'єль, цілковита протилежність свого колеги.

Судові лікарі прийшли до висновку, що смерть наступила годин дванадцять до того, як Жан-Луї і Жакліна наштовхнулися на трун. Обидві ноги в мертвого були однакові завдовжки, на них не виявлено ніяких фізичних над.

— І все ж я ладна заприсягтися, що це — Поль, — уже котрий раз сказала Жакліна в неділю надвечір, на третій день після того, як було знайдено «тейлакського мерця» (так уже називали небіжчика), коли вони з Жаном-Луї сиділи в кав'ярні на Сталінградській набережній.

— А чому? — спитав Жан-Луї. — Адже це якраз не кривий. Ви помиляєтеся.

— Помиляюся?.. Того дня, коли ви приїхали в Персак, я проходила майданом Марше-Неф і бачила, як він сідав у автобус. Ми навіть перекинулися кількома словами. Він сам сказав, що їде в Бордо, сподівається влаштуватися в «Малому казино». Шофер закинув його валізу наверх автобуса. І він не кульгав. То був П'єр. Ніколи Поль не зміг би так спритно стрибнути в автобус.

— Припустімо, що це так, — погоджувався хлопець. — А валіза в нього була велика?

— Ні, звичайна. Однак вона здавалася досить важка.

— Валізу можна напхати й камінням.

— Що ви хочете сказати?

— Що все це нічого не доводить. Якщо навіть виїздив П'єр, то він міг і повернутися. Скажімо, вночі — звісно, вже з порожньою валізою… Чи не хочете сигарети?

Дівчина закурила.

— Коли востаннє ви бачили їх разом?

Жакліна подумала хвилинку.

— Чотирнадцятого липня вони виступали на святі в залі мерії. Увечері, коли святкова процесія минала наш двір, я бачила із своєї хвіртки, як вони вдвох стояли у себе під брамою.

— Оце варте уваги. А потім?

— Потім?.. Поки що не пригадую більше нічого.

— Зазначимо, чотирнадцятого липня, трохи менше трьох тижнів тому.

Обоє мовчали, затягуючись сигаретами. Раптом Жакліна спитала:

— А хто доведе, що один з них взагалі кульгав?

Одне лиш було певне: що похорон Рето відбувся в Персаку наступного вівторка, 6 серпня. Але ні до цього дня, ні навіть другого й третього не пощастило встановити, кого саме з братів Рето поховано.

Ще за життя близнюки купили собі склеп на персакському цвинтарі. Тому в понеділок, ще за день до похорону, мармурник власноручно відчинив його. У церкві Сен-Жан-Батіст відправили коротеньку панахиду; на неї прийшло досить багато людей. Коли провід вийшов з церкви, до нього приєднався новий гурт. Персаківці проводжали небіжчика аж до цвинтаря, а потім пройшли перед склепом, де вишикувалися друзі Рето; серед них стояла і панна Гепра. Жителі Персака віддавали останню шану покійникові, тільки поміж них не було його брата.

Того ж дня стало відомо, що в Бордо марно розшукували другого з братів Рето. Протягом останніх двох тижнів ніякий Рето, ні П'єр, ані Поль, не зупинявся в жодному з готелів цього міста. І ні в якому з театральних закладів Бордо не з'являвся П'єр або Поль Рето. Більше того, в столиці Жіронди не було театру під назвою «Мале казино», де П'єр, або Поль, як він запевняв, виїздячи з Персака, мав би знайти роботу.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Середа, 7 серпня. Власне, ніяких новин: усе лишалося нерозгаданим. Лише безнастанно плескали язики, висловлювалися здогади, що або розслідування тупцює на місці, або ж слідчі діють надзвичайно таємно, щоб не сполохати підозрюваних. А чи підозрюють кого? Напевне, бо де ж подівся другий Рето, тіло якого не спочиває на персакському цвинтарі?

До речі, про цвинтар. Один мешканець Персака зостався невдоволений. Ох, ще й як невдоволений! Це — мармурник. Та й справді: адже йому збитки! Хто оплатить рахунок? Ну, поміркуйте самі! Та будьте певні — більше він, мармурник, так не попадеться! Ані він, ні могильник. А хто заплатить за труну? Труна ж була першого гатунку! А хто платитиме за панахиду? Священик ще обійдеться, але ж свічки та шмаття, в яке зодягли небіжчика? З родичів, крім брата, що безвісти пропав, не знали нікого.

Та й поквапилися ж поховати небіжчика! Але ось побачите, його ще доведеться відкопувати для контрекспертизи!

Насправді розслідування помалу просувалося вперед. Силкувалися розшукати другого Рето, що наче крізь землю провалився, та викрити злочинця. У покійника не знайшли грошей у кишені, тому все скидалося на вбивство з метою пограбування. Однак хіба не можна було обчистити кишені мерця, щоб створилося враження, ніби злочин учинили грабіжники?

Напередодні по обіді інспектор Делор поставив кілька делікатних запитань Жакліні й Жанові-Луї. Ні, це не був допит, звичайнісінькі запитання: чому се, а чому те?

— З якого приводу ви завітали в Персак?

— Відпустка в мене, відпочиваю тут.

— А що ви робили на озері?

— Ми вже про це писали в заяві: їздили на прогулянку.

Інспектор попросив Жана-Луї сприяти розслідуванню І не виїздити з Персака, не попередивши його заздалегідь.

— Курите? — запропонував хлопець сигарету.

Чому це добродушному поліцаєві забаглося говорити з Маршаном так відверто?

— Не заперечую, — він затягся тютюновим димом, — у нас іноді трапляються й зловживання. Але ж треба визнати, що наша робота нелегка. І оте упереджене

1 ... 4 5 6 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У чому ж таємниця?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У чому ж таємниця?"