Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вчителька, дочка Колумба 📚 - Українською

Читати книгу - "Вчителька, дочка Колумба"

259
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вчителька, дочка Колумба" автора Вільгельм Мах. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 126
Перейти на сторінку:

— Поки що ні. Але зустріч таки своєрідна.

— Зате я доглянув ваш багаж і пса. Між іншим, ви надто довіряєте людській доброчесності.

— Скоріше доброчесній безлюдності, так мені здалося. За послугу похвалю вас перед війтом.

— Вже похвалили!

— Ви — пан Балч?

— До ваших послуг. 3. Балч.

— Моє ім’я Агнешка.

— Зенон. Гречних слівець не люблю, до біса їх. Жванець — це що? Одружена? Дівчина?

— І те, і інше. Може бути, що й розведена, вдова.

— Теоретично. Бо, видно, ледве-ледве дійшли повноліття. Ну, гаразд, дізнаюся в інспектораті.

— Не варто. Я напишу в анкеті для прописки, якщо ви влаштуєте мене на квартиру, пане керівник.

— Непоганий титул. Додам ще кілька, на вибір. Секретар — дійсний, надзвичайний чи гоноріс кауза[3], як забажаєте. Виходить на одне. Заступник секретаря. Голова. Заступник голови. Комендант. Запасник. Фельдшер-самоук. Кавалер орденів і кавалер-залицяльник. А найкоротше й найпростіше — Балч.

— А не забагато, як на одну голову?

— Крім голови, є ще й плечі.

— Міцні?

— Загартовані. На возі й під возом.

— І яку позицію вони займають тепер?

— Позицію вільно. Із поваги до заслуг.

— На ниві освіти?

— Трохи давніших, панночко. На полі так званої слави...

— Не говорімо про війну.

— Варто про щось інше?

— Варто. Хотіла б дізнатися про школу. Діти не вчаться місяцями — чому?

— Безвладдя. Правду кажучи — шкода й слів. Від науки тут ніхто не помудрішає. Одні дубові лоби, самі побачите. Діти теж якісь кретини. Але я вже зовсім знудився без товариства. Призначення сюди учителя — моя ідея.

— Чудово. Отже, я можу розраховувати на вашу допомогу?

— Це залежатиме від вас. Я сподівався, що пришлють чоловіка. Було б веселіше. Уявляю собі такого, що спочатку пушить хвіст, а згодом починає гнутися, доки, може, не ламається з тріском. А жінка — що? Плаче. Що тут веселого? Одні прикрощі.

— Не пощастило вам, добродію.

— Ні, начебто пощастило. Я бачив, як ви перевдягалися. Он за тим кущем.

— Ви були тут?.. Отож бачили й того хлопця, замалим не утопленика... І нічого... І не рятували?

— Повторюю, бачив, як ви вдягали спідницю. Потрапив на епілог. У вас гарні ноги, Агнешко!

— Пане Балч! Ви мене сюди не привезли, зате відвезете. І то негайно.

— Два автобуси щодня. На обидва вже запізно...

— Почекаю до завтра.

— ...а до завтра ви вже звикнете. Місця тут прекрасні.

— Але небезпечні, люди топляться.

— Нічого там не сталося. Ковтнув трохи шмаркач води. Переживе. Він щось говорив про мене?

— А чому б це?

— Я думав... Та це йому наука. А я вже і собі побалакаю з тими хробричанами. Не терплю, коли мене зачіпають.

— Вас?

— А то ж кого? Та кислиця мене не обходить.

— Цікаво, чому ви не любите Тотека?

— А за віщо його любити? Льода — цебто його мати — теж не любить сина. І ви його зненавидите. А він вас.

— Дивне пророцтво. Звідки це у вас така впевненість?

— Звідти, що ви полюбите мене. Цього досить.

— Бідний хлопчина. А що робить його батько?

— Грає в шахи із святим Петром. Дуже любив шахи.

— Помер?

— Загинув. Саме наприкінці війни. І то через власну... через надмірне завзяття. Тут-таки, під час штурму он того замку... власне, бункера. Та це вам не цікаво.

— У мене батьки теж були партизанами. Мої шкільні роки минули в сирітському будинку. Отож і я, пане Балч, дещо знаю про війну.

— Пробачте. Я не хотів скривдити вас, та чорт з цим усім. Ви з яких країв?

— З Жешовського воєводства, з-під Ранишова. Чули про таке?

— Чув. Цікаво. Власне, саме над Віслоком вскочив я в препаскудну халепу. Через отаку одну... дуже вже, гм, просту... Ах, як я тоді ще вмів страждати! Ах, який же я був тоді дурний! А тім’я поболює й тепер.

Балч похитує головою в такт своїм спогадам і стукає кулаком в чоло з якоюсь самозневагою. І наче на хвилину забуває про Агнешку.

— Мушу зазначити, ви досить-таки суворо оцінюєте й себе. Батькові Тотека ви закинули

1 ... 4 5 6 ... 126
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вчителька, дочка Колумба», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вчителька, дочка Колумба"