Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Троє в машині 📚 - Українською

Читати книгу - "Троє в машині"

276
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Троє в машині" автора Іван Павлович Щеголихін. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 4 5 6 ... 21
Перейти на сторінку:
поста ДАІ, наприклад. Але туди ще треба дістатися.

Отже, вона влипла в нову справу, можливо, не менш тяжку, ніж убивство в ощадкасі. Але чому, чому, чому?!

Не міг Дьомін уявити її співучасницею брудної справи. Тоді не міг і тепер не може. Якесь тут є приховане доповнення. Якби йому сказали: під загрозою зброї Таня Бойко присилувала водія, чесну людину, до того ж слідчого, стати співучасником злочину, — він не повірив би. Але ж змусила, дурень ти дурнем, змусила! Ось тому він і не слідчий, а — колишній слідчий. Прокурор Дулатов вчасно помітив його фахову непридатність. Стріляний вовк, але це поки що йому не на користь.

Мало того, що Бойко затуманила йому розум своєю зовнішністю, вона ще й наганом, бач, додала собі чарівності — язика хлопець проковтнув.

І все-таки не вірилось Дьоміну, що вона може вистрелити.

Але півгодини тому не вірилось, що вона загрожуватиме зброєю. Тепер уже віриться?

Відчув нервову сверблячку між лопатками: спина свербіла, наче їй кортіло покуштувати кулю й тим випробувати себе.

Так, проґавив момент. Не захотів схопити її за руку. А якби й схотів, то не зміг би — в кабіні тісно, не розвернешся, до того ж він не мавпа, щоб дістати рукою свої лопатки. Як тільки вона сказала: «Гляньте в дзеркало», — треба було, не гаючи часу, вискочити з машини й бігти до шосе. Кожний хоч трохи кмітливий здогадався б про такий простий вихід. Поки вона відчинила б дверцята, поки прицілювалася б, Дьомін був би вже далеко. І їй нічого не залишалось би, як дременути в селище й заховатися. Просто і ясно. А тепер сиди, чекай.

Але Дьомін не міг втекти. Й не тому, що розгубився. Йому соромно було від неї тікати. «Овечий характер», — сказав йому спересердя старший слідчий Шунта.

Він не хотів перед нею осоромитися. Хотів бути мужчиною. Передусім.

— Щось довго немає вашого приятеля, — нудьгуючи, сказав Дьомін. — Так можна й на літак запізнитися.

— На той світ ніколи не пізно, встигнеш!

Вона підтримувала в собі рішучість навмисне грубим тоном. Але й її, напевно, непокоїла затримка Жареного.

— А якщо його застукали? — припустив Дьомін. — Кого чи чого ми з вами будемо чекати? Як взагалі викрутимось? — І глянув у дзеркало. Вона сиділа бліда, окуляри-фільтри чорніли, наче напівмаска.

— З-замовкни! — прошипіла Бойко. — Відверни дзеркало.

Її дратував спокій Дьоміна, його самовладання. А він якраз цього й хотів. Щоб вона лютувала просто так, від звичайного безсилля.

Дьомін відвернув дзеркало: вона боїться його очей, отже, не все втрачено. Хай лютує, хоч і зі зброєю. А він, беззбройний, буде спокійний. Тому що мужчина. Хоч старший слідчий Шупта може сказати, що він поводив себе, як баба: став співучасником злочину.

Поки ще не став. І сподівається, що не стане. Інакше не затівав би цю гру. Ризиковану. Виходить, і благородну.

А можливо, справжній мужчина для неї — грабіжник Лапін? Або ось цей Жарений, з руками, як у горили?

Чому тільки для неї, Дьомін, а хіба тобі байдуже, яким бути у власних очах?

Що ж далі? Не наважаться ж вони їхати в аеропорт після того, як викрили себе. Якщо й злетять, то сядуть. Вік швидкостей, інформації, зворотного зв'язку. «Вік двадцятий, вік незвичайний, чим ти цікавіший для історика, тим для сучасника сумніший». До трапа, де б вони не приземлились, їм подадуть персональний транспорт.

Ні-і, вони не настільки дурні, щоб мати при собі свідка. Вони його знищать раніше, тільки і всього. А до аеропорту доїдуть на іншій машині. Так само, як і йому, проголосують, з вибаченнями, з усмішкою. І водій їм попадеться незнайомий — за один день двох таких випадків не буває. Поїдуть, а він лежатиме. Захований. Знайдуть, але вже не Дьоміна, а те, що від нього залишиться. Останки. А їх уже немає — шукай вітра в полі.

— Ні-і, — протягнув Дьомін голосно, заряджаючи себе. — Ні-і! — І головою похитав. — Не вірю.

Вона не відповіла.

Усе вирішиться біля поста ДАІ. Він скаже: «Можете стріляти, Таню Бойко, он там я зупиню машину. У них рація й пістолети». Він скаже, сил у нього вистачить. Вона ж і додасть йому тих сил.

— У спину, до речі, стріляють тільки боягузи, — сказав Дьомін.

Вона мовчала. Їй, мабуть, не терпілось: коли ж прийде напарник? Хотілось зітхнути, напевне, із словами: «І чого він там длубається, боже мій!» Але вона розуміла, що не може так сказати, не може виявити слабкість у такий важливий момент, а нетерпеливість — слабкість. Незворушна сиділа, невидима. Тільки дуло про неї нагадувало, про її присутність.

— Мовчите, як куля у стволі, — продовжував міркувати Дьомін. — Одного не розумію: що примушує вас бути у покидьків прислужницею, шісткою? Ви ж зовсім не така. — Він мусить їй усе сказати, поки вони самі. — Ви ж горда, самолюбива й не дурна. Ви випадково опинились у зграї Лапіна.

— Замовкни?

— І тепер випадково зв'язалися з оцим покидьком. За версту видно, хто він такий, по пиці. Як зрозуміти: любов зла, полюбиш і козла?

Вона з такою силою, схоже, обома руками, вдавила дуло поміж лопаток, що Дьомін мимоволі подався вперед і придавив грудьми кільце сигналу. Але звуку не чув за її стогоном, розлюченим, ненависним напівстогоном-напівкриком.

— У-у, сволота, замовкни-и! — І продовжувала давити його в спину, а сигнал гудів. Вона могла вистрелити вже не від небезпеки, а просто від люті — допік-таки.

— Так ми можемо привернути увагу, — зціпивши зуби од болю, промовив Дьомін. — Гудимо й гудимо.

Тепер і вона почула гудок.

— Гад, інтелігент! — Вона послабила натиск, і Дьомін обережно випростався. А тут з'явився і Жарений, швидко, наче під машиною сидів, і зразу виструнчився, заслонив собою скло, кинув на заднє сидіння чемодан, важкий, аж пружини загули, сів і з шумом, з тріском хряснув дверцятами.

— Чого роздуділись? —

1 ... 4 5 6 ... 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троє в машині», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Троє в машині"