Читати книгу - "В погоні за Привидом"

— Ну, і кого ж ти все-таки намітив би в його двійника? — знову запитав Саблін.

— Климова можна або капітана Гунібекова, — відповів Осипов, в думці уявляючи собі зовнішній вигляд кожного з названих ним співробітників.

— Ти виходиш тільки із зовнішніх даних, — незадоволено поморщився генерал, зупиняючись перед полковником. — Знаю я їх обох. Їм не під силу буде справитися з цим противником. Тут потрібна значно більша досвідченість. А що ти скажеш про майора Єршова?

— Про Єршова? — здивувався полковник.

— Так, так, про Єршова, — трохи підвищуючи тон, повторив генерал. — Я знаю, що ти з ним не дуже в злагоді, але в мене про нього інша думка. У Єршова великий досвід ще з часу Вітчизняної війни. Полковник Астахов про нього завжди добре відзивався. У тебе, правда, він трохи підкис, але в цьому ти сам винен: не там його використовуєш, де треба.

— Гаразд, — помовчавши трохи, погодився Осипов, — припустімо, що майор Єршов справді має всі ті якості, які необхідні для виконання цього нелегкого завдання. Але зовнішність?.. Хоча б про приблизну зовнішню схожість забувати не слід.

— Приблизна схожість, по-моєму, теж є, — настоював на своєму Саблін. — Зріст майже той самий, колір обличчя такий же — смуглявий від загару — і очі чорні…

— А вираз обличчя? — перебив Сабліна Осипов. — У нього ж справжнє обличчя актора характерних ролей, чи як це там у театральних діячів називається! Що ти, Ілля Ілліч! Єршов всім в очі впадає. Та ще й вуса до того ж.

— Ну, вуса і поголити можна, — спокійно заперечив Саблін. — А щодо акторів, то ти до речі пригадав. Хороший контррозвідник повинен актором бути і вміти перевтілюватися. А Єршова я вважаю хорошим контррозвідником. Для користі справи він зживеться і з роллю Мухтарова.

Помітивши, що Осипов знову збирається заперечити, генерал нахмурився і додав майже офіціально:

— Отже, Панасе Максимовичу, на це діло призначимо ми Єршова. Таке моє рішення, і не будемо більше повертатися до цього питання… А тепер ось що треба вирішити. — Саблін знову присів до стола. — Як бути Єршову під час зустрічі з Привидом? Я думаю, що арештувати його Єршов повинен буде тільки в тому разі, коли в його руках виявляться безперечні докази шпигунської діяльності Привида. Адже поки що в нас немає нічого такого, що ми могли б пред'явити йому як обвинувачення.

— Так, все або не дуже вагоме, або дуже застаріле, — відповів Осипов, дістаючи із стола папку, в якій були зібрані матеріали про Привида. — А таку міжнародну знаменитість потрібно, звичайно, спіймати на гарячому, щоб і кара була по заслузі. Нелегке буде завдання.

— Нелегке, — погодився Саблін і додав — Тому і пропоную доручити це завдання майору Єршову. Я вірю в цю людину.

Сьогодні у майора, незважаючи на вихідний день, настрій був поганий, як, зрештою, і всі останні дні. Ось уже другу годину лежав він на дивані, не маючи бажання ні спати, ні читати. Та й думати якось не думалося. Думки були дрібні, випадкові, стрибали, як горобці за вікном, за яким так уважно і насторожено стежив улюблений кіт майора Дімка.

Навіть телефон дратував сьогодні Єршова, і він вимкнув його.

Не дуже подобалася майору робота у відділі полковника Осипова. Не звик він до такої роботи. Нудно було вивчати чужі донесення, вести листування, давати вказівки, погоджуючи майже кожне слово з причепливим і педантичним полковником. Він пригадував час, коли служив з капітаном Астаховим у генерала Погодіна. Ось це була справжня робота, повна небезпеки і напруження всіх душевних і фізичних сил.

Спала на думку цікава операція, коли їм вдалося розплутати страшенно тонку систему шпигунства німецьких фашистів за допомогою телевізійної установки.

Астахов з того часу дуже пішов угору. Кажуть, тепер полковником десь. От би з ним знову попрацювати! Пригадалися і ще більш давні часи, коли Єршова випустили з курсів молодших лейтенантів. Він тоді ще тільки освоював командирську мову і з задоволенням прийняв під свою команду взвод молодих ненавчених солдатів. Сам займався з ними стройовою підготовкою, не передоручаючи цієї справи своєму помічникові, старому досвідченому служаці, старшому сержантові з надстроковиків.

Приємно було викрикувати гучним голосом морозного зимового ранку чіткі, різкі слова команди. А як сніг рипів під чоботами його солдатів, що дружно крокували польовими дорогами прифронтового тилу!

Єршов зітхнув і так енергійно повернувсь зі спини на бік, що на дивані навіть пружини заскрипіли. Кіт Дімка одірвався на мить від захоплюючого видовища за вікном і здивовано подивився на свого хазяїна. Кіт був великий, чорний, з лискучою шерстю. Тільки вуса і маніжка були в нього світлі та кінчики лап біліли, як рукавички у аристократа.

Коли Дімці набридло даремне спостереження за горобцями, які нахабно розгулювали по карнизу за зачиненим вікном, він зіскочив з підвіконня, лінивою ходою підійшов до дивана і, подивившись в сумні очі хазяїна, безцеремонно вибрався до нього на бік.

Єршов зрадів компанії Дімки: можна було хоч трохи розважити душу.

— Ну, чого завітали, Дімич? — мляво запитав він Дімку, до якого завжди в хвилину меланхолії звертався на «ви».

Дімка хоч і не розумів людської мови, зате чудово розбирався в інтонаціях голосу. З журливого мурликання, яким він відповів на питання хазяїна, було видно, що він цілком поділяє його похмурі думки.

— А що, коли нам, друже, подати рапорт про перевод на