Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Злочинець, Аманді Хоуп"

Прийдеться починати експеримент спочатку. Рана затягнулася тоді, коли я про неї перестала думати і відволіклася. Можливо, в цьому й таємниця? Адже, надавши допомогу воїнам, я про них забула, пішовши у своїх справах.

Схопила знову ніж для паперу, від нетерпіння мене трохи трусило. Серце шалено билося. Якщо зараз вийде – отже, маю магію! Це відкриття настільки схвилювало, що довелося перевести дух, щоб заспокоїтися.

Порізала знову багатостраждальний палець, навіть болю майже не відчула від збудження. Коли виступила кров, просто сказала в думці: «заживай!», і відразу переключила свою увагу на сад за вікном. Буквально на кілька секунд.

Замружилася, видихнула, і розплющила очі. Поріза не було, тільки кров, що запіклася на тому місці, а кров так швидко не згортається. Це було таке вражаюче, що я сіла на підлогу, від надлишку емоцій, ноги перестали тримати. Маю магію! Захоплення змішалося зі страхом.У цей момент я знову відчула ті почуття, що переповнювали, коли батько зцілював дитину, щоправда, набагато меншою мірою, але поколювання в пальчиках знову з'явилося. Я сиділа, безглуздо посміхаючись у простір кімнати, а в голові вже зароджувалися плани грандіозніші за наполеонівські.

Захотілося повторити експеримент знову і знову, тільки тепер зробити поріз більш суттєвим, або, можливо, обпектися. Я відчула себе божевільним ученим, який вивів нову вакцину і тепер експериментує над власним тілом.

- Спокійно! - дала вказівку, щоб, чого доброго, не наробити справ.

Для початку треба взяти себе в руки і добре все обміркувати. Як працює моя магія, до кінця я так і не зрозуміла. Навряд чи від того, що я просто перестала про рану думати, тут щось інше.

За відповіддю я можу сходити до батька, він єдиний, хто може в цьому допомогти, не ставлячи зайвих питань. Тільки треба буде так завести розмову, щоб не здався дивним мій несподіваний інтерес до його здібностей.

Відкладати справу в довгий ящик у мене нема звички. Тому швидко зібравшись, розшукала Мірану. Та проводила час за милою бесідою на кухні, зовсім не турбуючись про свою пані.

Побачивши мене, дівчина відразу схопилася і побігла слідом, варто було лише кивнути. Ми мовчки покинули будинок і рушили доріжкою до лікарні. Але пройшовши зовсім небагато, я повернула назад. Після нападу шлях через сад більше не здавався безпечним. Тому краще буде пройти центральними дорогами.

Служниця здивувалася, але промовчала. Мабуть, бойкот вирішила мені влаштувати. Наївна! Мене ще ніхто не міг уперемогти в упертості. Нехай собі йде в тиші, їй гірше.

Так ми йшли якийсь час. Мірана недовго протрималася, буквально п'ять хвилин у безмовності і бідолаха здалася. Я задоволено посміхнулася, коли вона, наздогнавши мене, запитала:

- Куди ви прямуєте?

- До батька, - просто відповіла. Це було б надто жорстоко і далі карати її мовчанням. – Хочу навчитися лікарської справи.

- Ви ж і так уміли, - з подивом простягла служниця.

- Так, я все забула, - нагадала їй і собі про уявну втрату пам'яті. Ця обставина дуже рятувала, коли не вистачало знань для відповіді.

- А, - стукнула вона себе по лобі. – Весь час забуваю.

Ледве не ляпнула: «я теж», але вчасно прикусила язика.

До будівлі лікарні ми дісталися цього разу, без пригод, із задоволенням розглядаючи архітектуру будівель і милуючись кольоровою гамою. Надзвичайно красиві будинки, не те, що у нас: похмурі сірі багатоповерхівки, однотипні та нудні.

Батька у лабораторії не виявилося, знайшла його у приміщенні для пацієнтів. Приміщення було просто величезним, але з меблів всього пара ліжок або скоріше кушеток, та довгий стіл заставлений склянками з різною рідиною.

Пахло не так, як у наших лікарнях. Тут відчувався скоріш запах якихось сухих трав та лаванди. Лікар сидів за столом, нахилившись над паперами, ретельно вивчаючи їх, тому не відразу нас помітив.

Лише коли ми наблизилися майже впритул, підняв голову.

- Ааааа, - радісно протягнув татко, варто було йому розглянути прибулих. – Алана! Не чекав, що ти так скоро знову відвідаєш мене.

- Захотілося дізнатися, як той хлопчик, - відповіла я вклонившись.

Вирішивши розпочати повести розмову на сторонні теми та поступово підвести батька до потрібного питання.

Мірану я відправила погуляти, щоправда, недалеко. Одна я тепер не збираюся ходити.