Читати книгу - "Академія об'єднаних талантів. Туман бажання, Лада Астра"

– Ти навіть і не уявляєш, як сильно я хотів би тобі допомогти. Насправді.

– Ти про що?

– Про тебе, Віра. Ти б бачила себе зі сторони сьогодні. Так, мій батько перейшов межу, хоч я й попереджав його, що ця тема табу для тебе. Але він правий. І твоя реакція найкраще це доводить. Ти просто біжиш від себе. І я ніяк не можу зрозуміти причину.

– Бо не треба, Герман. Тобі не треба нічого розуміти. Так само як і твоєму батьку і будь-кому іншому. Це нікого, окрім мене, не стосується. Є така штука, як особистий вибір, – зі злістю промовила до нього.

– Я не хочу тебе чимось образити. І ніхто не хоче, Віра. Я дійсно не хотів чіпати цю тему. Але твоя реакція… Розумію, ти маєш поганий досвід з бойовими магами. Та як ти не можеш усвідомити, що не магія винна у твоїх бідах, а люди. І вони різні бувають. Серед травників теж є купа гівнюків та ще тих маніяків. Деякі працюють на злочинців, виготовляючи смертельні зілля, але це ж не робить усіх травників поганими. Все залежить від вибору, Віра. Твій батько… Він зробив поганий вибір, чим знищив тебе і твою віру у людей. Але ж ти вже доросла дівчинка. Подивись правді в очі та зрозумій істину – ти не зможеш від себе втекти. А будеш тікати то доб'єш себе тільки, – він говорив емоційно і навіть трусив мене за плечі. А я ніби застигла. Не хотіла його чути. Не хотіла пропускати його слова через себе. 

– Я не від себе тікаю. А від нього і його очікувань, – ледве вимовила я. – Не хочу… Не хочу, щоб його мрія здійснилася. Я буду як мама. Мені не треба ця відповідальність…

– Яка відповідальність, Віра? Яка мрія? Він давно вже в могилі, а ти не живеш своїм життям, бо намагаєшся помститись мертвому батьку! – вже починав кричати він.

– Родина Вебер… – почала я та він знову мене перебив.

– Забуться про них. Я зроблю так, що ніхто з них не підступиться до тебе і на метр. Ти нічого мені за це винна не будеш. Просто забуться про їх існування. Думай про себе. Хоч раз задумайся що тобі дійсно ближче, не оглядаючись на батька чи родичів, на своє минуле. Просто відчуй, що тобі треба насправді.

– Мені треба, щоб ви всі від мене відчепилися! Давати мені спокій, Герман! Цю гру час закінчувати! З нас не вийде ніяких друзів! Ми різні, з різних світів! І давай вже більше не перетинатись! – вигукнула йому і різко розвернувшись, пішла до входу у гуртожиток.

– Ми б ніколи й не змогли бути просо друзями! Вперта ослиця! – почула я за спиною та коли обернулася його вже не було.

   Чому ж так боляче? Чому мене розриває з середини від кожного його слова? Чому я вже більше не можу сліпо слідувати своїм дитячим мріям? Чому більше не уявляю свого спокійного життя поруч з якимось Спустошеним?