Читати книгу - "Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко"

            Підійшовши до коробки, кинув папери в неї та подивився на годинник. Присвиснувши, схопив коробку та підняв. Вона була неймовірно важкою, але крок за кроком, Євген витягнув коробку на вулицю. Не забув зачинити дослідний центр на замок. На задньому дворі центрального корпусу нікого не було. Сонце починало потроху сідати, стало темніти.

            Губернатор відніс коробку до трави та висипав всі папери. Знайшов сірники в кишені, дістав та почав розводити вогонь. За декілька хвилин, документація палала високим стовпом. Євген дивився на вогонь та мовчав. Перед очима була Лера, з якою він стояв за руку. Навколо величезне місто Сонця, де діти сміються та махають руками. Ні одного дорослого минулого світу. Лише діти, що лишились. Ось Євген стає високим та мужнім, Лера все більш чарівною та привабливою.

            За мить, перед очима губернатора виникла сім’я. Він, вона, діти. Це було настільки гарно, що хлопець почав дивно всміхатись до самих вух. Новий світ, нові порядки. Цей світ буде належати саме йому, губернатору міста Сонця. Євген знову закрив очі та відчув біль в серці. Там був лише сум та самотність. Образ сім’ї почала поглинати темрява. Спочатку все навколо, потім дітей, потім її та його самого. Євген не втримав сльози та відкрив очі, відчувши калатання свого серця. Що відбувається? Чому він більше не бачить свого майбутнього?

            Ранок четвертого дню полону був такий же темний як всі інші. Лера відкрила очі та завертілась в своєму спальному мішку. Костя та Раміль, яких полонили разом з дівчиною, бачили сни, щось собі совались та сопіли. Лера позіхнула та розвела руки. Вставши, дівчина підійшла до скляної стіні. В перший день дітей помістили в магазин з іграшками та закрили на замок. Чорнявий хлопець був не говірливий та грубий. Фактично закинувши Леру та хлопців до в’язниці, він всміхнувся та повідомив, що тепер всі будемо чекати на Євгена.

            Дні йшли дуже повільно. Спочатку оглянули магазин та не знайшли нічого корисного. Вікон в цьому магазині не було, оскільки він розміщався посередині торгового центру. Поряд, зовні на одному з стовпів поселенці гіпермаркету повісили смолоскип. Він горів повільно, але освітлював дуже мало. Діти міста Сонця були в постійних сутінках.

            Час від часу, до дітей приходила охорона та приносила їжу. Кормили не погано. Консерви, варені каші, чай або кава, інколи давали залишки молочної продукції, що могла довго не псуватись. В моменти, коли світла було більше, а охоронці приходили з ліхтарями, діти міста Сонця познаходили настільні ігри. Тому в часи очікування, розважались саме цими іграми.

            Єдина радість була – це похід до туалету. Для швидких потреб, дітям видали відро. Але щоб помитись чи сходити на довго до туалету, відводили по одному. В ці моменти, Лера дуже детально розглядала все навколо та намагалась запам’ятати будь-які деталі.

            Саме сьогодні, вона розраховувала, що ці моменти їй дуже знадобляться. Дівчина підійшла до ряду з прикрасами для дівчат та почала шукати ту саму коробку, що примітила на днях. Як тільки знайшла, тихо пискнула та витягла коробку. Підійшовши до скляної стіни, де був смолоскип, сіла та відкрила коробку. Це був набір для намиста. Саме тут були тонкі голки та тонкий дріт.

            Лера взяла голки та дріт, підійшла тихо до дверей. Деякий час вона дивилась по сторонам, та не побачивши рухів, присіла до замку та висунула язика. Саме так дівчина видавала свою зосередженість. Вона почала засовувати голки до замку. Потім зігнула дріт та просунула між голками. Лера мучила замок доволі довго, але він не витримав та клацнув.

            Дівчина швидко повитягувала голки та відкинула дріт в сторону. Підскочила та почала трясти Костю та Раміля. Вона пошепки повідомила, щоб ті збирались. Діти, по словам Лери, були вільні. Збираємось та тікаємо. Хлопці деякий час хлопали сонно очима та потім швидко почали збиратись. Дівчина була єдина з них з дитячого будинку. Таких навиків, як відкривати замки, хлопці не знали. Вони були здивовані, але швидко повірили.

            За хвилину всі були готові та зібрані. Підійшли до дверей в’язниці та натиснули ручку. Двері безшумно відкрились та Лера поглянула на хлопців. Ті всміхались, не вірячи своїм очам. Дівчина шикнула та махнула рукою до виходу. Вона пам’ятала, що якщо зайти до коридору, що вів до техніки, повернути вправо, вийти до магазину з білизною та повернути в коридор наліво – можна вийти до туалету. Саме в цьому коридорі є двері, біля яких висіла табличка з планом евакуації. На карті гіпермаркету, дівчина бачила напис «Вихід» та «Запасний вихід». Зараз дітей міста Сонця цікавило саме останнє.

            Лера була впевнена, що після історії з крадіжкою, поселенці гіпермаркету почали виставляти охорону до центрального входу. Вона точно зробила б саме так. Перевіряти теорію не будуть. Вийшли в коридор, підійшли до залу з технікою. За кожним поворотом зупинялись та обережно заглядали за кут. Пусто. Йшли далі. Перевірили. Пусто. Просувались повільно, але впевнено.

            Торговий центр був тихим та сплячим. По розрахункам Лери, зараз було не раніше шостої години. Сніданок приносили о дев’ятій чи десятій годині. Часу було достатньо, адже навряд діти поселення гіпермаркету прокидались раніше. Пройшли білизну та вийшли в коридор, який вів до туалетів. Нікого не було, тому впевненість все більше зростала та надія зігрівала груди.

            Діти міста Сонця пройшли пів коридора та зупинились біля дверей з картою. На карті знайшли запасний вихід пальцем. Костя присвиснув, та Раміль пнув того ліктем в ребра. Лера теж покрутила пальцем біля скрині. Тиша була неймовірна, кожен звук розносився наче грім.